26.2

Звісно, усвідомлювала, що роблю  щось не те.

Зазвичай,  я стримана, не проявляю так бурхливо свої емоції. 

Але  в цей момент на мене, у буквальному сенсі,  навалилося. 

Я  раптом зненавиділа весь світ.

– Розумію, чому ти  лютуєш!  Алан  заманив тебе  і мало не вбив, – сказав Ідан спокійно. 

– Та не в цьому справа!

– У чому ж тоді?

Ідан відкинув убік  понівечене простирадло і підійшов до мене.

Взяв за плечі. Зовсім як тоді, на балконі, вперше.

Нахилився.  

А він же гарний! І очі такі…   синьо-чорні. 

Нітрохи не гірший за Алана.  

Але  не  настільки  вигладжений, а навпаки –  дикий  наче  первозданна стихія…

– Ти мене загіпнотизувати хочеш? – запитала я слабким  після сліз  і криків голосом.

– Те, що з тобою зараз відбувається – наслідки чар, – сказав Ідан, не відповівши на моє запитання.

Адже це правда! 

Депресія, про яку попереджав Алан! 

Алан! Як же я його ненавиджу!

– Я хочу, щоб  ти розповіла мені, в чому справа, – продовжив Ідан таким м'яким голосом, що я і сама почала заспокоюватися, –  Нам доведеться багато часу проводити разом, і я  повинен знати, чого мені чекати від тебе...

– Слухай, а ти хоча б  в курсі, як мене звати? – запитала,  несподівано згадавши, що Ідан жодного разу за цей час не звернувся до мене на ім’я.

– Звичайно. Маргарита. То це  причина твоїх сліз?

– Ні, – я шмигнула носом, – Напевно, ти правий, і я повинна тобі розповісти… Слова підібрати важко, тому скажу прямо. Алан мене заманив, так! Так, що я переспала з ним!

Важко сказати, якої реакції я очікувала. 

Думала, Ідан відштовхне мене або  іншим способом висловить свою зневагу. 

Чи  почне   виговорювати мені, яка я дурна, і що  я  тепер нічого не варта…

Але Ідан   лише посміхнувся і спитав:

– Отже, жінки досі потрапляють у ці солодкі пастки?

– Ти про що?

– У моєму світі  все відбувається, майже,  так само... Знаєш, Алан відібрав у мене   дівчину, у яку я був закоханий.

– Відібрав? 

– Спокусив...

Це  прозвучало так несподівано, що я розсміялася. 

Вірніше, розреготалася – буйно і нестримно.

Ідан  почекав, поки  я заспокоїлася, і продовжив:

– Поки я ходив навколо неї в нерішучості, Алан    прийшов  і взяв те, що йому було потрібно. Вчинив так само, як і наш батько колись. Мабуть, цим він хотів принизити мене, довести, що  кращий, сильніший за мене...

– Та дівчина  була твоєю нареченою? – тихо запитала я.

– Ні. Просто подобалася мені більше за інших...

– І що з нею сталося?

– Нічого такого.

– Ти відмовився від неї?

– Трохи переглянув  свої почуття.

– То у вашому світі незайманість теж має значення? –  пирхнула я з   неприхованою зневагою.

– Не таке вже й велике!  По суті, я збирався зробити те саме, що й Алан. Але більш романтично. Одружитися з нею я все одно не зміг би...

– Тому що ти вождь?

– Так. Це – одна з причин.

Я  замовкла, а потім глибоко зітхнула.

– Вибач. За істерику. Спробую  тримати себе в руках...

Ідан посміхнувся.

– Краще забути  про це.  Нам обом. Ти мені сподобалася. Дуже.

Це було сказано так просто і прямо, що у мене, навіть, подих перехопило.

– Але, Ідане,  ось послухай… Я  і до Алана не була незайманою.  Вже  зустрічалася з чоловіками… З двома…

Чому мені так страшенно захотілося виправдатися перед ним?

– Я ж ні в чому тобі не дорікаю.  У тебе було життя, до якого я не мав відношення. На яке я не міг вплинути, – відповів Ідан.

– То ти спостерігав за мною?

Від такої думки мене пересмикнуло.

– Скажімо так: я знав про тебе.

– Ідане…

–  А тепер  подумаємо про  майбутнє. У нас є частина сили – наш шанс   переграти Алана.  Є спосіб пересування… машина. Дуже важливо зараз.  Бо я  можу перетворитися на ворона, а ти – ні.

– І що це означає?

– Це означає, що нам потрібно повернутися в маєток і просити допомоги у  моєї матері.

– У кого?

– У моєї матері.   Або у твоєї двоюрідної бабусі Вероніки.