Глава 20.1

Почувши це, я ледь не поперхнулася.

Негайно  відклала  ніж і виделку і, повернувши руку,  подивилася    в центр своєї долоні.

І мені несподівано здалося, що  коло з  на ній    зробилося  більш чітким і яскравим.

–  То це – не  просто   випадкове поєднання ліній? – зачаровано запитала я. 

–  Ні.  Це – могутня сила. За допомогою цього знаку ти звільниш магію.

– Тобто, – почала міркувати я, – напевно, слід покласти годинник  у коло і дуже-дуже захотіти? Ось прямо до нестями захотіти?

– Приблизно так.

– А якщо я зараз це зроблю? Що станеться?

– Насправді, обряд складний і без моєї допомоги тобі не обійтися, – відповів   Алан ледь всміхнувшись, –  Сила  занадто могутня, тому тобі потрібен захист. Інакше вона і тебе  вузлом скруте.

– Вузлом? Гіпотетично?

– Цілком реально!

Отакої… Я  потерла долоню  і трохи нахмурилася. 

Є привід  хвилюватися?

Але  заклинання Алана щось  зробило  з моїм розумом. 

За мить  страх зник,  і мене накрила хвиля не випробуваних досі відчуттів:  всемогутність,   усвідомлення  якоїсь стародавньої таємниці, недоступної іншим.

Я – особлива!  Обрана! А решта нехай  провалиться у багнюку! 

Мерзотнику  Дмитру  туди теж дорога.

У мене, навіть,  плечі розправилися від   почуття власної значущості. 

І Тетяна  – вірна улюблена  подруга –  раптом    здалася  мені  негідною  мого товариства.   

Адже вона  якась занадто земна,  звичайна. 

Почуття   це неймовірно захоплююче, треба зауважити.  

Почуття це  надає крила, підносить над світом, над усіма підносить і ти, ніби як пупом землі стаєш...

Тепер і кава, яку принесла  молоденька, гарненька дівчина у фірмовій сукні,  здалася мені божественною.

Загалом, я була готова  до будь-яких подвигів. 

І думка про розлуку з Аланом більше  не засмучувала. 

Подумаєш, різні світи! Ми будемо разом. Неодмінно!

Я дивилася в його очі і бачила там все, чого мені раніше  так бракувало:   любов, ніжність, бажання... 

Адже я особлива, отже, і моє життя має   перетворитися  на  щасливу казку. А інкше й бути не може…

– То ти зрозуміла? – уточнив Алан.  – Коло на долоні – не тільки  захист, але й зброя.

Я  здригнулася і повернулася в реальний світ. 

Ну звісно! Дорогу до щастя ще подолати потрібно. 

– Зброя... Зрозуміло. А браслет? – запитала я.

– Браслет вбере в себе силу годинника.   

–  А  ти зможеш її звідти дістати?

– Зможу.

–  І що для цього потрібно?

–  Браслет доведеться знищити.

–  Шкода псувати таку красу,  – я зітхнула, –  Та нехай!  Якщо для справи потрібно...  А як саме Ідан спробує нам завадити? Адже він спробує?

–  Неодмінно! –  підтвердив  Алан.

–  І він досі не з'явився, бо набирає силу?

– Саме так.

– От би дізнатися, де він!  Тоді б ми застали його зненацька... Чесно кажучи, мене  трохи турбує те, що він  нишпорить поблизу, і невідомо, чого від нього чекати.

Я уявила, що ось піду, наприклад, у туалет, а він мене там і схопить... 

Нісенітниця  якась!

– Чого від нього чекати – якраз відомо, – відповів Алан, –  Він спробує заволодіти тобою і годинником. Спробує знешкодити мою магію... Тут питання  стоїть про те, хто перший отримає  силу і відкриє портал...

– Ти сказав, що  коло на долоні –  зброя. І як ним  користуватися? –  згадавши, запитала я.

– Зрозумієш свого часу. Поки немає небезпеки,  знак  буде неактивний. І  пояснити цього не можна. Можна тільки побачити в дії. 

Загалом,  я зрозуміла так: вночі, в лісі, нам доведеться діставати силу з годинника,  відбиватися від Ідана і відкривати портал.