Глава15.1

– Ти зі мною гратися вирішила? – його голос  вібрував від люті, – Що це за мужик тебе привіз?

Я скривилась і потерла пальцями забитий  лоб. 

Чорт!  Що це? Кров?

Як же мені все набридло!  Якщо Дмитро  мене зараз не приб’є, то доведеться завтра Алана просити про допомогу…

Головне – не провокувати його.

– Заспокойся, чуєш. Ти покалічити мене хочеш?

– Я тебе не тільки покалічу, – крижаним голосом  промовив він, знову схопив мене за волосся і смикнув вниз мою голову, – Я тебе  вб'ю, кохана.  Щоб ти тільки мені належала. Зрозуміла?

І щось гостре, холодне впилося мені прямо в шию, праворуч. Ніж?

– Заспокойся!  Не роби дурниць… – благала я,  перелякавшись  не на жарт.

Ножем він у мене ще ніколи не тикав.

– То що  це за хмир? – знову запитав Дмитро і  натиснув сильніше, – Що у тебе з ним?

У мене все  попливло перед очима.

–  Нічого. Це просто адвокат моєї покійної бабусі. Він їхав у той самий бік і запропонував підвезти, – перековтнувши, пролепетала я.

– Адвокат? Що  ти верзеш? Яка покійна бабуся? –  він    знову з силою смикнув мене за волосся.

Я скрикнула від болю, а з очей мимоволі покотилися сльози.

–  Припини, благаю…

– Тоді відповідай! – гримнув Дмитро.

– Бабуся у мене померла недавно, я її не знала… листа отримала… заповіт…

– Заповіт? – з цікавістю перепитав Дмитро, – Добре.  Зараз ми піднімемося до тебе, як два закоханих голубки, і ти мені все розповіси. І без  фокусів! Зрозуміла?

– Зрозуміла…

Що завгодно, аби він мене відпустив!

– Ось так. Чудово. А тепер…

Я й кліпнути не встигла.

Краєм ока тільки помітила, що Дмитро  кудись зник. 

Ніж, який він тримав біля мого горла, з тужливим стуком впав на пісок.

А  потім – чорний силует.

– Алане! – шепотом крикнула я,  ледь не заніміла від радості.

Дмитро, розпластавшись, лежав на землі. Очі його були відкриті, а на багровій пиці блукала якась дурна посмішка.

– Відчував,  що  з тобою таки  трапиться якась фігня… –  весело промовив Алан, –  Але не думаю, що це випадковий грабіжник або ґвалтівник…

Я з огидою подивилася на Дмитра.

–  Ні, не випадковий... Це мій колишній. 

– І що між вами?

– Давно нічого. Тільки я йому грошей винна.

– Багато?

Я назвала суму.

Алан взяв байдужого Дмитра  за комір, струснув  і посадив під грибок.

– Готівкою чи, краще, на картку?

– Що? – я розгубилася, – Про що ти говориш?

– Віддам йому гроші.

– Але...

Звісно, я збиралася заперечити. Для пристойності. 

І, навіть щиро обуритися. 

Бо я все ще сприймала події з нормальної, людської позиції. 

А вся ця магія і надприродна ахінея  в моїй голові ніяк не вкладалася.

Алан розуміюче  посміхнувся.

– Я ж твій адвокат. То чому  не можу  зробити  для своєї клієнтки  таку  дрібницю?

Я   безпорадно пересмикнула  плечима.

Алан дістав гаманець, відрахував потрібну суму і сунув  гроші  Дмитру   за пазуху.

– І довго він так просидить?    

– Не дуже.   Але можеш спокійно йти додому.

– А якщо прокинеться і згадає? –  запитала я недовірливо.

–  Згадає  тільки те, що ти віддала йому гроші в присутності адвоката.

– Ти його загіпнотизував?

– Майже…

Я ще раз поглянула на Дмитра, який продовжував    посміхатися  наче   недоумок і пускати слину. 

Перевела погляд на Алана.

– Знаєш. Я… я  вирішил, що тобі краще, й справді,    піднятися  до мене….