8.2

– Так він був високий і з темним волоссям? –   ще раз уточнив  Алан.

– Начебто…

Алан дістав з кишені телефон і подзвонив охороні.

Закінчивши розмову, сказав:

– Зараз обшукають  будинок і сад.  Камери тут є, але не скрізь. Переглянемо записи...

– Чи не запізно? –  поморщилася я, – він триста разів втекти встиг. 

Алан натягнуто посміхнувся.  Що в його обличчі мені не сподобалося.

– Так, а тепер давай    без жартів, – сказала я, –   Таке і раніше траплялося?

– Ні, не траплялося! – різко відповів Алан, – Тому  з завтрашнього дня я посилю охорону.

Я наче шлунком відчула – бреше! 

Нехай це і  брехня заради  блага, але, все одно – неприємно.

Та я зробила вигляд, ніби повірила.

– І що мені тепер робити?

– Думаю, він більше   сюди не поткнеться.  Можеш  ще трохи відпочити, якщо бажаєш.

Я окинула кімнату похмурим поглядом і похитала головою.

–  Не вийде. Краще кави вип'ю.  Тут  роблять каву вночі?

–    Зараз  розбуджу прислугу. 

Ні, панянка  з мене – ніяка!

–  Ще чого, людей будити!   Покажи мені, де, і я сама приготую!

Алан так розпоряджається в будинку своєї колишньої клієнтки, немов це його власний будинок! 

Втім... Звідки мені знати, кому бабця його у спадок залишила!

Алан почекав за дверима, поки я переодягнуся.

Настрій розважатися минув безслідно, тому я одяглася просто, а волосся закрутила вузлом.

Не здивувалася, коли охоронці повідомили, що нікого не знайшли – ні підозрілих машин, ні людей. 

Але інтуїція... 

Чим довше я дивилася на Алана, який час від часу якось нервово кусав губи, тим більше впевнювалася, що він знає, хто міг влізти в мою кімнату.  

Так,  після Дмитра  у мене почалася параноя, я  всіх чоловіків підозрюю в огидних  намірах або   підлих  вчинках.

Алан все ж  таки підняв прислугу. Подзвонив по телефону. 

То ж, коли ми  йшли через обідню залу  до кухні,  мені в ніздрі  поплив чудовий запах свіжозвареної кави і  якоїсь випічки.

 – У тебе нічого не зникло? – раптом обережно поцікавився Алан.

– А у мене нічого немає. Телефон, пара старих шмоток і годинник. Не за годинником же він  полював! – нервово засміялася я, – Ти ж сам казав, що він дешевий,  нічого не вартий.

Алан  напружено посміхнувся.

– Дешевий.  Навіть,  не знаю,  чи він  працює.

– Цілком. Я завела його вчора ввечері.

– Завела?

Алан  дуже дивно на мене подивився  і відразу  відвів погляд.

Того, хто приготував  каву і залишив на срібній таці  кілька  булочок, на кухні вже не було. Ніби це з повітря взялося.  Як він встиг так швидко все вимити і прибрати?

А ще посеред столу, накритого мереживною скатертиною, горіли три тонкі білі свічки.

Алан зачинив двері. 

– Що це? – запитала я.

– Що саме?

– Свічки, напівтемрява, інтим... Романтикою тхне. Ніби у нас побачення.

– Побачення?  Ну... ні...  – і, звично закинувши голову, Алан  розсміявся, – Просто подумав, що тобі треба заспокоїтися після нічної події. Ми вирішили не  викликати поліцію. 

– Ви так вирішили? А якби він мене вбив? Або ще щось зробив? Або усе разом? –  несподівано обурилася я.

Алан галантно відсунув стілець, запрошуючи мене сісти:

– Тобі хочеться  давати свідчення, переказувати  одне і те саме по сто разів? Відповідати на питання,  по типу, чи  трогав  він тебе за груди або за  інші місця? Чи вчиняв щодо тебе розпусні дії? 

Алан  сказав це абсолютно буденно, але я все одно почервоніла.  

А потім  роздратовано відрізала:

– Ти ж адвокат! Ось і будеш віддуватися за мене!  

– Добре. Хочеш спілкуватися з поліцією, то я її зараз викличу... – Алан поклав телефон на стіл, немов даючи мені час на роздуми.

Я швидко все зважила.  

І –  о хвала  моїй параної! – промайнула навіть думка, що це Дмитро    найняв когось стежити за мною, заплатив, щоб мене налякали, щоб влізли в будинок...

Фантастична пропозиція, але і  таке цілком  може бути.

Я поцікавилась:

– Скажи, а цей особняк вже намагалися грабувати?

– Ні,  ніколи.

– Тоді плювати. Не треба поліції, – я обхопила руками чашку з кавою, – Завтра  поїду звідси, та й годі...