6.2

–  І що?

– Знаєш, якийсь він цього разу дуже злий був...

Сонячні промені лилися на сад  розпеченими потоками,   і мені здалося, що  там, у   темній, синьо-зеленій тіні, промайнула чиясь тінь. Точніше силует...

– Злий? –   розсіяно перепитала я,  намагаючись  знову вловити в фокус свого зору   цей миттєвий рух.

– Так. Тож будь обережнішою, люба... Пора  з цим щось вирішувати.

Ну ось! Сама доля веде мене знову до Алана. Адже він адвокат. Раптом    підкаже, що мені робити, як позбутися переслідування Дмитра.

У двері  обережно постукали.

– Вечеря за  десять хвилин! – нагадав приємний жіночий голос.

Треба ж, який у них сервіс.

Одягу у мене з собою небагато.  Дрес-код ніхто не встановлював. Тому я вдягнула  світлу футболку,   легкі шорти  трохи вище колін, і    капці для прогулянок.

Волосся ретельно розчесала, зібрала у високий хвіст.  Мені давно казали, що з таким хвостом я виглядаю,  як… коротше, дуже спокусливо.

Ну що ж, Алане! Подивимося, до чого ми сьогодні дійдемо!  

Я була готова майже на все.

Навіть,  переспати з ним. За допомогу… Ні, не соромно. Так би мовити, приємне з корисним.

В кінці коридору стояв хтось у строгому костюмі. Дворецький?  Побачивши мене, він злегка нахилив голову і вказав рукою праворуч. Вочевидь, саме там розташовувалася їдальня.

Вірніше, обідня зала.

Цілком сучасна, якби не  величні колони, що підпирали стелю. Що за тяга була у бабці Вероніки до  колон!

– Маргарито! 

Я неохоче обернулася.

– Що ти отримала у спадок? – запитала тітка Орина,   розглядаючи мене жадібним поглядом.

– Хіба це не закрита інформація? – уточнила я,  нишпорячи очима  по залу  у пошуках Алана.

– Мені цікаво, кому дістався цей будинок? –  миролюбно  запитала тітка.

– Не мені! 

– А, може, ти брешеш?

– Чому б вам з адвокатами не поговорити?

– Вони поїхали.

– Поїхали? – запитала я  таким пригніченим голосом, що й сама злякалася.

Але  тітка, зайнята власними думками, нічого не помітила.

– Так. В  офіс. Повернуться тільки завтра, до похорону.

Коротше, всі мої плани пішли прахом! 

Ну і навіщо  він тоді  до мене залицявся? 

Втім, я ж йому не відповіла. 

Якби  конкретно погодилася, то він би  залишився. Напевно.  

А так, Алан  цілком міг вирішити, що витрачати  час на дівчину, яка його відразу відшила – не має сенсу. 

Ну й телепень!  Доріс до тридцяти років і не знає, наскільки загадковою може бути жіноча душа?

– Отримала  стару дрібничку, – сказала я, щоб швидше  позбутися  тітки Орини.

Решта присутніх  почала  якось надто  явно прислухатися до нашої розмови.

То ж, Алан поїхав... 

У мене навіть апетит зник від такого облому. Може, плюнути на все і теж  втекти звідси? 

Грошей мені  Тетяна   підкинула щедро, вистачить доїхати звідси до автовокзалу прямо на таксі, не чекаючи   автобус.

Але неймовірним зусиллям волі я змусила себе   оцінити ситуацію тверезо. 

Нехай!  Зрештою, може такий розклад на краще!  Сьогодні висплюся тут, в тиші і спокої, а вже завтра поговорю  з  Аланом.

Якщо нам судилося якось зблизитися, то ми зблизимося в будь-якому випадку. 

Я  взяла склянку  з соком. 

Адвокат – престижна професія. До того ж, в наш час – дуже перспективна. 

Мені не вистачило розуму, щоб вивчитися, тому покладатися  можу тільки на зовнішність. 

Заміж  за адвоката?  Та це ж джек пот суцільний! 

Цікаво, Алан одружений?

Отже… Просто чудово, що все вийшло саме так!  

Тепер я   вже точно  не нароблю  дурниць.  

А завтра, на свіжу голову,  ще раз гарненько на нього подивлюся.  Може, вдасться дізнатися щось  про  його особисте життя.

І, повністю заспокоївшись, я   розслабилася і стала привітно посміхатися  на всі боки.