Глава 6.1

Я так  і не заговорила ні з ким, незважаючи на те, що тітка Орина  кілька разів кидала на мене красномовні погляди.

Втім, час поспілкуватися ще буде.  

Мені виділили кімнату на другому поверсі  –  невелику, затишну, обставлену такими ж,  легкими меблями.

Ось тільки складалося враження, ніби   в  кімнаті  почали ремонт, та так і не закінчили.

Але   мався   бонус – балкон,  що виходив   у сад.  

На балконі:  стіл, крісло-гойдалка і   канапка.  Дуже зручно, якщо є бажання подрімати на свіжому повітрі. 

По  канапці розкидані подушки, симпатичні такі, і на кожній вишито якусь тварину. 

На різьбленій, в завитках  балконній  решітці висять  плетені  кільця,   в них – глиняні горщики з пишними квітами. 

Усе гарненьке, чепурненьке. Аж занадто…

Алан  попередив, що обід рівно через годину, і залишив мене  одну.

Лише одна година.

То ж, спати немає ніякого сенсу. 

Я розмістилася на канапці, кілька секунд із задоволенням слухала спів птахів із саду, а потім дістала годинник.

Ще раз його оглянула, але вже більш уважно.

Спершу не помітила,  а ось  зараз чітко побачила, що крізь матовий циферблат  проступає внутрішній механізм:  якщо придивитися, то видно  всі ці  пружинки і  зубчасті кільця.

Перевела  погляд на циферблат і  ледь не закричала: стрілки  застигли  рівно на 12.00! 

Але сам годинник стояв.

Дурниця,  випадковий збіг! 

Багато годинників спочатку  стоять на  12.00, зазвичай,  ночі – адже від півночі найзручніше відраховувати час!

Я подивилася на екран телефону. 

Ну треба  ж такого! Теж  полудень.

Щоб заспокоїти себе, знайшла на бічній стороні  заводну голівку. Одразу зрозуміла, що крутити слід проти годинникової стрілки.  Прокрутила до упору. 

Всередині годинника щось клацнуло ледь чутно.

Я затамувала подих, втупившись у стрілки. 

Через кілька митей вони зрушили з місця. Годинник пішов.  

Ну хоч щось!  Хоч не  зламаний...

Залишила годинник на лежанці і    попрямувала  до ванної кімнати,  попередньо перевіривши, чи зачинені двері.

Стоячи під теплими струменями води,   раптом  зрозуміла, що думаю   про Алана. Кожну мить думаю. 

І негайно   вилаялася про себе.   

Що ж це таке? 

Я  – доросла жінка, самостійна, наскільки це можливо, нічим не обтяжена... 

Так чому ж, чорт його забирай, не відірватися на повну? 

Тетяна  якось запрошувала мене в стриптиз-клуб –   теж відірватися.  Натякала, що після  танців можна хлопця, який сподобався, запросити куди-небудь... 

Ось тільки мене споглядання того, як  досить таки   привабливий,  спортивного статури  чоловік,  виписує  голою дупою вісімки,  зовсім не  надихнуло...

Після цього я чоловічий стриптиз більше не дивилася.

Але,  по суті, чого  брикатися? 

Алан   до мене нерівно дихає. 

А я що?  А мені, неодмінно, потрібно  відволіктися від усієї тієї фігні, що  відбувається  останнім часом...

Я вимкнула воду і почула, немов за дверима, в кімнаті пролунав якийсь шерех. 

Замерла від переляку.   Так і простояла кілька секунд.

Та  шум не повторився.

–  Мабуть, примарилося...  – пробурмотіла, дивлячись на свій розмитий силует у запітнілому дзеркалі. 

Виходити в кімнату голою не наважилася. Загорнулася в рушник, зав'язала його надійним вузлом на грудях. 

Спершу прочинила двері і виглянула, прислухаючись.

Нічого підозрілого. Тихо,  спокійно… Тільки пташки, як і раніше, щебечуть, а листя шелестить під вітром.

Я похитала головою і  сміливо пройшла по кімнаті на балкон.

Стоп! А хіба годинник так лежав? Я ж, здається, залишала його біля   крайньої  подушки з вишитим оленем...

Хоча, може...

Може, від того, що місце незнайоме, так мені й ввижається всяке...

Я взяла  телефон  і зателефонувала  Тетяні.

Подруга відгукнулася відразу.

– Ну що? Завтра  на Багами? – весело поцікавилася вона.

– Та куди там!  – хмикнула я, – Бабка – повний провал. Краще б я й не приїжджала... 

– Даремно? – Тетяна на тому     боці співчутливо зітхнула.

– Як повернуся,  розповім. А поки  от що…  Можеш скинути мені трохи грошей на зворотню дорогу?

– Без проблем.

Подруга тим і  гарна, що не задає зайвих питань, і телефон у неї – не для балаканини, а по справі.