Розділ 3. Тет-а-тет

— Ні, братику, викручуйся як знаєш, але якщо ти хочеш, аби я й далі брала в цьому участь — дізнайся, що ж Віктор мав на увазі і в чому такому цікавому він тебе підозрює, — пробурчала я, роблячи сто перше віджимання, в той час як Артур, видихнувши, здався на сотому та сів поряд.

— Я справді намагаюсь, але наразі воно, скажімо так, в процесі, — зітхнув він, і підвівшись, підійшов до столика, з якого взяв склянку холодної води. — На жаль зачіпок не маю, але копатиму далі. Поки що вдалося з’ясувати єдине: Віктор, разом зі своїм батьком, однозначно… щось задумали.

— Тобто? — насупилась я, продовжуючи віджиматись. Після зцілення моя нога остаточно відновилась, а час до наступного випробування стрімко минав, тож треба підтримувати фізичну форму на рівні з магічною, аби не здати.

— Як я рознюхав, це почалося за деякий час до старту шляху Віктора як учасника Відбору, — задумливо проговорив Артур. — Вони з батьком почали якось дуже часто усамітнюватись в його кабінеті, щось обговорювати, винюхувати. Якщо я маю рацію, то вони… збирали інформацію про всіх потенційних учасників змагання за руку принцеси.

— Тобто, гадаєш, голова контррозвідки вирішив використовувати ресурси свого відомства, аби допомогти синові просунутись на Відборі, шукаючи інформацію про його можливих конкурентів? Зокрема, і компромат на них?

— Дуже схоже на те, — кивнув брат. — Не буду навіть виключати як варіанту, що декого з найбільш небезпечних суперників Віктора вони відсіяли ще навіть до подачі заявок. Наприклад, навідавшись до них на приватну розмову класу: «Якщо не хочете, щоб ЦЕ сплило — краще навіть не пробуйте подаватись на Відбір».

— А до тебе та нашого батька з такою розмовою не прийшли, бо вважали, що коли ти настільки нікудишній бойовий маг, то з тобою і заморочуватись не варто, бо як раз будеш дуже вигідним слабким конкурентом? — пирхнула я, роздумуючи: дійти до двохсот віджимань сьогодні та спинитись, чи ну його все і зробити триста? Або ж зійтись на «золотій середині» та най буде двісті п’ятдесят, і лягати вже качати прес? — Проте коли замість тебе на першому змаганні виступила я, і обійти мене Вікторові вдалося лише завдяки щасливому збігу обставин, він… занервував?

— Жорстоко, — пирхнув Артур. — Але, якщо дивитись правді у вічі, то цілком вірогідно.

— Проте однаково дивно, — задумалась я. — По-перше, він почав ці свої промовки з нападками іще навіть до початку першого змагання. Тобто, ДО ТОГО, як побачив мене в дії. По-друге, якщо Амадея закохана у Віктора і йому допомагають на Відборі… невже він аж настільки не вірив у власні сили, що крім допомоги від організаторів, потребував ще таких от додаткових заходів через свого батька?

— Можливо вирішив, що одне іншому не завадить. Задля підстраховки, — припустив брат, знизавши плечима. І потерши руки, вхопився за турнікет та почав підтягуватись. — Крім того, є ще дещо цікавеньке.

— Уважно тебе слухаю, — гмикнула я, і закінчивши з віджиманням, лягла на килимок та зайнялася верхнім пресом.

— Та сцена, що сталася на пікніку. Коли Тейлор Дерстоуд вирішив розказати принцесі, яка вона тупа немічна болонка, — пирхнув Артур. — Здається, ця блискуча ідея спала йому на думку не сама по собі.

— А от зараз попрошу детальніше!

— Схоже, певна персона — можливо Віктор чи люди його батька, а може й хтось з довірених людей інших учасників Відбору — під час ненав’язливих товариських бесід допомогли лордові Дерстоуду впевнитися в думці, ніби спадкоємиця престолу — недалека красуня з половиною звивини, яка хоче бути королевою, сидіти на троні в короні та гарних сукенках, і все таке, але от ПРАВАТИ, щось вирішувати тощо — не хоче, тому мріє про чоловіка, який посадить її на колінка, подарує нову суконьку та намисто і вирішуватиме за неї всі проблеми. Такий характер майбутньої дружини йому, до слова, і самому дуже імпонував. Ба більше — дізнайся він, що її високість насправді — розумна сувора войовниця, а не маленька тупа собачка, то можливо б навіть не подавав заявку на участь у Відборі, — реготнув брат. — Тож радо заковтнув наживку, сподіваючись, що так покаже Амадеї: «Ось він, я — той ідеальний чоловік, якого ти б так хотіла мати». Але в результаті настільки розізлив її, що на наступному випробуванні від чорної троянди його врятує хіба те, що він і так прийде останнім, тож принцесі просто доведеться обирати якогось іншого другого учасника, який покине змагання.

— А знаєш, що цікаво? — протягнула я, закінчивши з пресом, та почала обмотувати кулаки захисним еластичним бинтом, аби трохи полупцювати боксерську грушу. — Як ти сам влучно відзначив: «Дізнайся він, що її високість насправді — розумна сувора войовниця, а не маленька тупа собачка, то можливо б навіть не подавав заявку на участь у Відборі». Тобто, якби Віктор бажав позбутися його як конкурента, то вірогідно просто б повідомив йому до подачі заявки, ЯКА Ж наречена насправді чекатиме на нього в разі перемоги. Тоді б він і справді зробив все, аби не потрапити в двадцятку претендентів. І цей вчинок Віктора, до слова, був би навіть логічним, адже лорд Дерстоуд доволі сильний маг. Так, далеко не найсильніший із суперників, але вочевидь не з тих, хто відсіявся б в перших двох-трьох турах.

— Натякаєш на те, що…

— Крім Віктора, щонайменше іще один учасник Відбору вирішив грати в брудну гру, — констатувала я, та щосили вдарила кулаком по шкіряній груші!

* * *