Розділ 2. Пікнік для принцеси

Після того, як я трохи віддихалася, і перше змагання закінчилось, на нас з братом чекав неприємний сюрприз: вісімнадцятеро учасників Відбору, які пройшли перше випробування і перейшли в наступний тур, отримали на своє плече по магічній печатці. І після кожного наступного випробування ті, хто проходитимуть далі, отримуватимуть, раз за разом, іще по одній такій. І це… фактично унеможливлювало для Артура самотужки займатися тією частиною Відбору, де треба ходити на побачення з принцесою та проводити з нею час на колективних заходах! Тобто, окрім безпосередньо змагань, я тепер повинна була займатися ще й цим, вдаючи свого брата серед натовпу чоловіків, які всіма силами намагалися зачарувати першу наречену королівства, аби отримати її прихильність та збільшити свої шанси. Що ж, прекрасно, щиро дякую тобі, братику!

Втім, якщо в Амадеї  вже є той, в кого вона закохана, то мені, за великим рахунком, і немає особливого сенсу намагатись причарувати її на цих заходах у подобі свого брата. Тож можна розслабитись і просто відбувати всі ці події виключно для галочки. Головне — пройти якнайдалі зі змаганнями, перш ніж промацаю ґрунт та знатиму, коли батько буде задоволений та здобрений моїми результатами рівно настільки, щоб програш на Відборі не мав для Артура фатальних наслідків. А далі — бувайте, любі друзі, розбирайтеся вже без мене.

— То як, тобі є що на це сказати? — напружено поцікавилась я, уважно дивлячись на брата, коли переказала йому свою розмову з Віктором Енфорсом. — Кажи чесно, ти щось приховуєш? Вляпався у якісь неприємності? Чи мутиш щось протизаконне — те, дізнавшись про що, цей паскудник зуміє влаштувати тобі проблеми? Чим він може шантажувати тебе? Нагадую тобі, що після того, у що я вв’язалась заради тебе, ти просто не маєш права тримати від мене такі секрети. То кажи: Віктор просто блефував, чи в тебе справді є якісь нехороші таємниці?

— Чесно, ні! — заявив Артур, шоковано витріщивши очі. — Серйозно гадки не маю, про що взагалі мова і чому він тобі все це казав. Можливо, справді хотів залякати, аби позбутися конкурента?

— Хтозна, — пробурчала я, схрестивши руки на грудях. — Або ж інший, не більш приємний для нас варіант: він справді в чомусь тебе підозрює, проте ці підозри хибні. Однак рознюхуючи їх, може дізнатися правду про нашу з тобою маленьку авантюру. І чесно, мені однозначно не подобається те, що серед мої конкурентів на Відборі є твій колега, який тебе ненавидить, ще й син голови контррозвідки власною персоною. Ти хоч розумієш, на що мене наразив, вмовивши на всю цю історію за таких умов?

— Знаю, Кейт, вибач, я справді винен, — зітхнув брат, похитавши головою. — Одначе, якщо той, в кого закохана принцеса, не тільки шахрай, а ще й такий слизький тип…

— Це про шахрая обурюється хлопець, який послав перемагати на Відборі замість себе свою молодшу сестру, — пробурчала я.

— Ну, я маю на увазі інше, — зам’явся Артур. — Не факт, що Амадея буде з таким справді щаслива, якщо врешті він переможе і одружиться з нею. Можливо ти навіть зробиш їй послугу, як замість нього вона в результаті вийде за мене.

— Все з тобою зрозуміло, — втомлено зітхнула я.

— Я про те, що перш ніж врешті обирати момент та зливати випробування, вибуваючи з гри, варто буде трохи ретельніше придивитись до Віктора. Аби точно знати, що ми не робимо помилки, поступаючись йому заради нібито «особистого щастя принцеси». Бо хтозна, чим в такому разі все може закінчитись і для самої Амадеї, та й для держави, якщо врешті саме він стане її консортом та батьком королівських нащадків.

— Гаразд-гаразд, я тебе зрозуміла, уважно стежитимемо за ним, а там побачимо, як краще буде вчинити.

— А я тим часом гарненько покопаю під нього, роблячи те, що вмію найкраще! — підморгнув Артур.

* * *

Від завтрашнього дня, і до самого другого випробування, триватимуть індивідуальні побачення з принцесою. Оскільки Відбір тільки почався, отже — претендентів було ще чимало, то й таких побачень Амадеї належало мати по кілька штук на день. І черга Артура, себто моя, була післязавтра, надвечір.

Сьогодні ж на всіх учасників чекав масовий захід — перший від початку змагань, і другий, якщо рахувати бал на честь відкриття Відбору, де мій брат був ще присутній особисто.

Та цього разу, замість пишного балу, таким заходом ставав пікнік у королівському саду, де саме квітнули білі та рожеві лілеї. Готуючи захід, слуги розставили красиві білі столи, які ломилися від наїдків та напоїв. Неподалік чарівно грали музики — розташовані так, аби їхня музика, не надто гучна, приємно пестила вуха. І в той же час вони знаходились достатньо далеко, аби вже їхні власні вуха часом не почули чогось із того, про що принцеса балакатиме з кандидатами на свою руку.

Пам’ятаючи, що Амадея вже має бажаного переможця Відбору, якому допомагають виграти, і якому вона вже віддала своє серце, я планувала провести цей день максимально нейтрально. Просто прийти на захід, чемно посміхатись, не надто висовуватись, підтримувати бесіди не більше, ніж на тому рівні активності, який необхідний, аби не здатися похмурим індиком, який язика проковтнув.

Проте мої плани трохи постраждали, коли до мене підійшов ніхто інший, як Віктор, щоб йому гикалося, Енфорс! Принцеса саме демонструвала чималу вправність в настільному тенісі, змагаючись з одним зі своїх женихів, коли я почула позад себе: