Розділ 1. Улюбленець її високості

Батькові завжди було начхати на питання мого шлюбу, бо вся його увага сконцентрувалася на старшому синові. І це мене просто неймовірно влаштовувало! Я мала змогу займатися тим, чим хотіла, отримати бажану освіту та планувати майбутню кар’єру. Тож вирішила сприймати з філософської точки зору те, що тепер доводилося фактично боротися за наречену для свого брата. Та дійшла висновку, що це мені — просто кармічна розплата за попереднє безтурботне життя, сплативши яку, я зможу й далі жити так, як хочу, не переймаючись шлюбним питанням. Адже якщо переможу на Відборі — батько остаточно порине в свою здійснену мрію, стрибаючи навколо Артура і їхніх з Амадеєю майбутніх нащадків, перший з яких сяде на трон, а другий стане спадкоємцем дому Лосткроунів.

Проте як я не намагалася втішатися цими думками, інтуїція однаково віщувала щось недобре. І її наполегливий шепіт, на жаль, було важко ігнорувати!

…Аж тут я відчула, як на моє плече важко лягла сильна рука, та здригнулась.

— Я все знаю, — строго промовив холодний чоловічий голос, від якого мене пройняли дрижаки.

Здригнувшись, я повільно обернулась і побачила його.

Високий — вищій за мене навіть зараз, коли я була в подобі Артура. З русявим волоссям до лопаток, зібраним на потилиці в охайний хвіст. В новенькому темно-коричневому костюмі від найкращого кравця, який чудово підкреслював його гарну статуру. Та з апатичним виразом на привабливому обличчі, з якого на мене лячно дивилися пронизливі темно-зелені очі.

Віктор Енфорс, старший син герцога Єдварда Енфорса, голови контррозвідки, де Артур починав робити кар’єру. І з яким вони — як брат мене попередив — мали на роботі, м’яко кажучи, дуже напружені відносини. Віктор вочевидь бачив у його особі конкурента, якого необхідно було «поставити на місце». Та щонайгірше, під час балу на честь відкриття Відбору Віктор нахабно підійшов до Амадеї, поки з нею спілкувався Артур, та зіпсував їм розмову. В результаті виставив мого брата агресивним недоумком та повів принцесу воркувати до саду.

Але що ж він ЗНАЄ, трясця його матері? Про що взагалі мова? Невже… якось дізнався, що перед ним насправді не Артур, а його молодша сестра? Та ж ні, бути такого не може! Як?!

— Не певен, що розумію вас, лорде Енфорс, — повільно проговорила я, суплячи брови.

— Сумніваюсь, що не певні, — пирхнув чоловік, підступивши до мене на пів кроку, та мало не нависаючи наді мною. — Я не дозволю вам грати в ці ігри. Чи ви думали, що ваші справи залишаться непоміченими? Не сподівайтесь на це. Таких, як ви, я бачу наскрізь. І вас я теж бачу наскрізь. Від найпершого дня, відколи ви сіли в своє крісло.

Цієї миті я, з одного боку, майже видихнула: вочевидь Віктор таки говорив не про те, що нібито здогадався, хто перед ним насправді.

Та з іншого, мені стало не по собі.

Тобто, син голови контррозвідки підозрює Артура в чомусь? А головне… сподіваюся, ці ж підозри безпідставні, правда? Навіть думати не хочу, ніби брат, що послав мене віддуватися замість нього на цьому Відборі, може бути в чомусь замішаний.

— Послухайте, я справді не розумію, про що мова. І чомусь мені здається, що ви дуже сильно помиляєтесь, — видихнула я. Та боюсь, непевність в моєму голосі цей чоловік трактував на свій лад!

— Рекомендую вам прийти останнім на першому випробуванні, — напружено проговорив він, свердлячи мене поглядом. — Тим паче що, на превеликий жаль для вас, її високість не бажає бачити вашу персону в якості свого чоловіка.

— Дуже люб’язно з вашого боку повідомити мені таку вкрай цікаву інформацію. Та я, все ж, радше почую це від неї особисто. Бажано у формі врученої мені після змагання чорної троянди, — проговорила я, мало не заціпенівши від того, як цієї миті грізно заблищали його очі, перш ніж розвернувшись, він пішов геть.

Цікаво, то… ЩО це взагалі було? Лише спроба залякати конкурента? Чи, може, в Артура справді проблеми, про які він мені не казав? Або ж як іще трактувати таку дивну розмову?

Відчувши, як по шкірі пробіг мороз, я подивилась на годинник і повільно видихнула та рушила до роздягальнь, де мала перевдягнутись до початку першого випробування. Одначе те, у що брат втягнув мене, не подобалося мені все більше мало не з кожною хвилиною, відколи я вдягнула перстень та прийшла сюди в його подобі!

Взяти участь у Відборі наречених для принцеси мали право лише герцогські та графські доми. Охочі висунути своїх синів повинні були подати офіційне клопотання та сплатити чималий внесок. Опісля юнаки проходили співбесіду перед королівською комісією, на основі якої й обиралися двадцять претендентів на руку спадкоємиці престолу… родинам яких належало сплатити ще більший внесок уже за участь у Відборі. Таким чином скарбниця компенсувала витрати на проведення майбутнього змагання.

На першому етапі в Артура, звісно, не виникнуло жодних труднощів! А от далі… Далі йому вже потрібна була моя допомога.

Згідно правил Відбору, протягом тижня претенденти проводили час з принцесою — як по черзі на індивідуальних побаченнях, так і на спільних заходах. А потім проходили велике випробування, і той, хто займав останнє місце, вибував зі змагання. Проте якщо ти приходив передостаннім, це ще не гарантувало, що ти продовжиш брати участь! Бо другого, хто цього тижня покине змагання наречених, обирала сама принцеса, вручаючи найбільш нелюбому їй кандидатові чорну троянду. Імунітет від вильоту з її волі мали лише ті, хто посідав перші три сходинки. Отже, аби бути певною, що мене не виженуть, і я не підставлю брата просто тому, що Амадея мене не вподобала, я маю кожного разу бути, щонайменше, третьою.