Пролог: Сімейна змова

Стоячи посеред чоловічої роздягальні, я, по-перше, згадувала останніми словами свого старшого брата, з вини якого влипнула в цю історію. По-друге, щосили намагалася виглядати максимально природньо та не викликати ні в кого жодних підозр. А головне — не витріщатися на всіх цих красунчиків з ідеальними тренованими тілами, які перевдягалися навколо мене! Бо ж знаєте, майже два десятки шляхетних юних лордів однозначно б зацікавились, якби помітили, що хлопець, який тут разом із ними, червоніший за перевареного лобстера.

Та на мою найбільшу біду, я просто фізіологічно не була хлопцем! Ба більше, будучи шляхетною юною леді, ніколи не бачила чоловіка, роздягнутого до поясу. Тож тепер нервово покручувала на пальці перстень-артефакт, завдяки якому перебрала зовнішність брата, і обіцяла собі, що коли все це закінчиться, я його обов’язково приб’ю.

— Починаємо за десять хвилин, покваптеся, панове! — долинув голос звідкілясь від входу.

Трясця!

Так, спокійно, Кейт, без паніки! Всі ці чоловіки, хай навіть хто з них і дивиться на тебе, бачать такого ж самого чоловіка, як і вони самі. Тож немає жодних причин панікувати. Просто витріщайся далі на стіну, біля якої стоїш, та скоріше вдягайся.

Повільно видихнувши, я влізла нарешті в зручні штани, застебнула сорочку, що не сковувала рухів, зав’язала легке захисне спорядження та рушила до виходу майже одночасно з більшістю своїх суперників. Яких вже за лічені хвилини маю переграти, щонайменше одного з них залишивши позаду на фініші, аби пройти в наступний тур. А в ідеалі потрапити в першу трійку, інакше залишається ризик, що я стану саме тим «нареченим», якого з відбору в цьому турі вирішить викинути сама принцеса.

Як мені взагалі вдалося потрапити в таку халепу? Ну, це була дивна історія…

* * *

— А тепер поясни, чому я взагалі маю в це вв'язуватися? — строго випалила я, сердито блиснувши блакитними очима.

— Тому що я твій любий старший братик і найкращий друг, а якщо ти не допоможеш, то мені кінець, — журливо зітхнув Артур, дивлячись на мене очима милого котика, який просить, щоб йому почухали животика. — Кейт, ти ж сама знаєш нашого батька, — сумно зітхнув брат, сівши в крісло навпроти. — Він з дитинства одержимий родовими байками про те, як вісімсот років тому наші предки втратили трон. І тепер, коли вперше за довгі століття у короля єдина законна дочка і жодного сина, у правлячої династії немає іншого вибору: згідно з волі богів, вони повинні оголосити Відбір наречених для спадкоємиці.

— Я розумію, що батько сподівається скористатися шансом і таким чином повернути на трон наш дім, — я втомлено похитала головою. — І все ж…

— Він не просто сподівається, — нагадав Артур. — Моя остання розмова з ним не залишила сумнівів, що татко остаточно втратив голову через цю ідею. Він прямим текстом заявив мені: або я перемагаю на Відборі, одружуюся з принцесою Амадеєю і таким чином поєдную наші родини, фактично повертаючи Лосткроунам трон…

— Або?

— Або батько позбавляє мене спадку і використовує всі свої зв'язки, щоб мене перевели зі столиці до найдепресивнішої віддаленої провінції. Де замість кар'єри в контррозвідці, я змушений буду вишукувати зрадників королівства серед п'яничок з місцевої таверни, що теревенькають байки про спіднє королеви.

— Ого, а це він суворо, — здригнулася я.

Так, брат ТАКОГО не заслуговував. Незважаючи на свій хист влипати в неприємності, Артур завжди був дуже розумним і талановитим, завдяки чому закінчив військову академію з відзнакою, і зараз робив перші стрімкі кроки в королівській контррозвідці. А батько вирішив ось так, просто через забаганку, заради особистих амбіцій, зламати життя власному спадкоємцеві?

— Ти ж розумієш, що я сам не зможу перемогти на Відборі? — продовжував він із найнещаснішим у світі обличчям. — Там у змаганнях основна ставка на магічні таланти та фізичні навички.

— У такому разі, що б ти робив, якби не мав сестри, яка цього року з відзнакою закінчила королівську військову академію за спеціальністю «бойовий маг»?

— Мабуть, повісився б, — пирхнув він, і я дуже сподівалася, що це Артур так невдало пожартував. — Слухай, я розумію, що прошу надто багато і надто часто. Але зараз ти справді єдина, хто може мене врятувати.

— Тільки ось якщо цю нашу маленьку хитрість розкриють… ти хоч уявляєш, що після цього буде з нами обома? – суворо проказала я.

— Чудово розумію, Кейт. Тому якщо погодишся — проси в мене будь-що. Ти ж розумієш? Від цього буквально залежить все моє життя.

— Добре, вмовив, — тяжко зітхнула я, витримавши коротку паузу. — Зроблю все, що зможу. Але ти сам розумієш? Я не можу гарантувати, що не програю.

— Я в тобі впевнений, сестро! — посміхнувся Артур, миттєво розквітаючи на очах. — Я вже навів довідки про твоїх конкурентів, і не те щоб тобі там ніхто не був суперником, але пасти задніх ти там точно не будеш. У тебе все вийде, тим паче я допомагатиму інформаційно, винюхуючи що треба тут і там. А потім ми відсвяткуємо нашу перемогу перед моїм королівським весіллям!

— Побачимо, — знизала плечима я, обмінюючись із братом платиновими перстнями, які ми одягли на наші пальці…

І в ту ж мить я стала виглядати точнісінько як Артур, а він повністю перейняв мою зовнішність. Що виглядало особливо дурнувато коли врахувати, що одяг на нас залишився той самий.