Глава 32. Дем'ян

Гудіння кондиціонера в моєму кабінеті здається нестерпно гучним, монотонним і виснажливим, але воно не здатне заглушити той отруйний, роз'їдаючий шепіт у моїй голові, який не дає мені вільно дихати вже декілька годин поспіль. Я сиджу за масивним дубовим столом, автоматично вдивляючись у папери з річною звітністю, але перед очима стоїть одна й та сама суцільна темрява й картина, від якої болісно стискаються зуби: зачинені двері готельного люксу, розпатланий Дем'ян із розстебнутим коміром і бліда, тремтяча Ліза з палаючими щоками.

Брехня. Вони обоє брешуть мені в очі, вивіряючи кожне слово й кожен зрадливий погляд.

Дем’ян із дитинства вмів викручуватися з будь-яких халеп, видаючи свою зухвалість і нахабство за праведний гнів. А Ліза... Боже, Ліза дивилася на мене зі сльозами на очах, безпорадно тулилася до моїх грудей, благаючи про прощення, і я на мить піддався. Я змусив себе проковтнути цей пекучий біль, душив у собі огидну, червиву підозру, бо надто сильно боюся її втратити, боюся втратити наш затишний світ. Але логіка — це те, на чому я збудував свій бізнес, свою репутацію й всю свою імперію. А твереза логіка зараз волає про те, що всі ці «випадкові збіги» надто ідеальні й гладкі, аби бути простою правдою.

Слизькі кам'яні сходи? Витримане міцне вино? Допоміг прилягти ?Яка довершено зліплена, але брудна вигадка! Чому ж тоді мій рідний брат дихав так важко й уривчасто, ніби щойно біг марафон? Чому її помада опинилася на його білосніжному комірі?! Чому вони обоє дивляться одне на одного так, ніби між ними простягнутий розпечений сталевий дріт, що спалює все навколо?!

Я не дозволю зробити з себе посміховисько.

Для нашої родини, для бізнес-партнерів, для всього міста Назар Березовський — це людина, яка тримає все під абсолютним, непорушним контролем. Мені заздрять, за моєю спиною шепочуться, і якщо я зараз почну влаштовувати відкриті скандали без незаперечних доказів, я лише виглядатиму засліпленим ревнощами параноїком і власноруч штовхну її в його обійми. Мені потрібні факти. Незаперечні, безапеляційні, задокументовані факти.

Я повільно висуваю верхню шухляду столу й дістаю з глибини свій робочий смартфон із незасвіченим номером. Пальці швидко вибивають комбінацію цифрового пароля. У контактах є лише один запис, який я використовував лише раз у житті — коли перевіряв сірих партнерів перед великою угодою.

Кількома короткими, сухими гудками телефон перериває напружену тишу кабінету.

— Слухаю, Назаре Анатолійовичу, — лунає спокійний, глухий і позбавлений будь-яких емоцій голос приватного розшуковця.

— Є завдання. Термінове, делікатне й абсолютно конфіденційне, — карбую я кожне слово, відчуваючи, як у грудях закипає важкий, отруйний лід. — Потрібно цілодобове стеження за двома людьми. Світлини, відео, роздруківки дзвінків, геопозиція. Мені потрібен кожен їхній крок, кожен погляд, кожна таємна зустріч, коли мене немає поруч.

— Хто об'єкти?

— Моя наречена, Єлизавета, і мій брат, Дем’ян, — видавлюю я крізь стиснуті зуби, і кожне слово відбивається тупим болем у скронях. — Починайте негайно. Мені потрібні докази. Будь-які.

На тому кінці дроту витримують коротку, професійну паузу — люди такого фаху не ставлять зайвих запитань і не висловлюють порожнього співчуття.

— Прийнято. Деталі й перші звіти надходитимуть у закритий канал. Автомобіль уже виїжджає.

Я скидаю виклик і повільно опускаю телефон на поліроване дерево столу. Зітхання виривається з моїх грудей важким, застряглим комом.

За вікном мого кабінету місто вирує звичним ранковим життям. Приватний детектив починає стеження, зливаючись із тінню й терпляче очікуючи на перший зручний момент, коли Ліза та Дем’ян припустивуться фатальної помилки.

Nj - "Моя всупереч всьому" Олена Родан. Друга частинка промокоду. Завтра буде третя)))