Глава 31. Ліза

Сірий, сирий світанок силоміць пробивається крізь важкі щілини щільних штор, малюючи на холодній стелі спальні бліді, похмурі смуги. Я пролежала із розплющеними очима всю ніч, але так і не змогла заснути ані на хвилину. Кожен тихий шелест за дверима, кожен порив вітру за вікном змушував серце стискатися у крижаний, болісний вузол.

Ніч перетворилася на нескінченне, задушливе пекло. Екран телефона, на якому досі висіло сповіщення від Дем’яна з його фатальним: «Я більше не дозволю тобі вийти за нього», пропікав мені долоню навіть через щільний чохол, ніби це був розпечений метал.

Коли у вітальні лунають стишені, обережні кроки, я повільно підводжуся з зім'ятого ліжка. Тіло здається чужим і важким, мов налитим свинцем. Я гарячково розправляю сукню, намагаючись надати собі бодай відносно пристойного вигляду, і напівжива, тамуючи подих, виходжу зі спальні.

Уламки розбитоїь пляшки вже обережно зсунуті в куток, а сліди пролитого витриманого вина прикриті рушником. Назар сидить біля панорамного вікна у глибокому шкіряному кріслі, тримаючи в руках чашку гарячої кави. У прохолодному ранковому світлі його обличчя здається змученим і виснаженим, а під очима залягли темні тіні, але первісна агресія та дика лють, які вирували в ньому увечері, повністю зникли.

Помітивши мене, він повільно підводиться, ставить чашку на столик і м'яко, заспокійливо усміхається:

— Доброго ранку, Лізо. Я замовив нам сніданок у номер... Зараз мають принести.

Я зупиняюся за декілька кроків від нього, охоплена суперечливими, пекучими почуттями — болісним очікуванням нового вибуху та незрозумілою, тривожною невизначеністю від його раптового спокою.

— Назаре... — починаю я, але він робить декілька кроків назустріч, бере мої занімілі, крижані пальці у свої гарячі долоні й тихо перебиває:

— Пробач мені за вчорашній вибух, кохана.

Його голос звучить хрипко й щиро, у ньому відчувається глибоке, майже дитяче каяття. Він важко зітхає, дивиться мені прямо в очі й продовжує:

— Я просто страшенно злякався. Летів до тебе через пів країни, мріяв побачити, обняти, влаштувати сюрприз... а знайшов зачинені зсередини двері. У мене в голові наче щось перемкнуло. На секунду мені здалося, що я втрачаю тебе. Що між нами виросла якась прірва, а я навіть не розумію, чому.

Кожне його слово лунає як батіг по моєму оголеному, знівеченому сумлінню. Пекучий, отруйний сором накриває мене з головою. Людина, яку я ледь не зрадила за кілька метрів від цього самого крісла, зараз щиро вибачається переді мною за власний страх.

— Назаре, ти все неправильно зрозумів, — гарячково прошепотіла я, намагаючись знову захиститися брехнею, аби приглушити сороміцький біль у грудях. — Мені справді стало зле після дегустації, голова розривалася від міцного вина, і Дем’ян просто допомог мені дійти… Ми задрімали. А коли ти почав шалено стукати, самі перелякалися, бо були дезорієнтовані.

Назар м'яко прикладає вказівний палець до моїх опухлих, чутливих губ, не даючи мені договорити й заплутатися в омані. Його погляд стає ніжним, теплим і глибоким.

— Все добре, Лізо. Не треба виправдовуватися. Я вже все зрозумів.

Він усміхається, лагідно притягує мене до себе й тихо цілує в лоб. Його обійми заспокійливі й надійні, але всередині мене все стискається від кричущого сорому. Мені здається, що я отруюю його своєю присутністю, своєю мовчазною, брудною зрадою.

— Ходи вмиємося й поснідаємо, — спокійно мовить він, поволі відпускаючи мене. — Нам треба повертатися в місто й закривати питання з весіллям.

Він розвертається й спокійно прямує до ванної кімнати, а я залишаюся стояти посеред кімнати, відчуваючи, як під ногами хитається земля. Назар каже, що все зрозумів і пробачив. Але коли я мимохідь ловлю його відображення у дзеркалі передпокою, на його обличчі на коротку мить з'являється небезпечний, важкий вираз людини, яка вже ухвалила для себе остаточне рішення.

Як тільки двері ванної зачиняються й лунає шум води, я швидко дістаю із кишені смартфон.

На екрані знову спалахує повідомлення від Дем’яна: «Я чекаю на тебе внизу». Я чітко розумію: якщо я не поговорю з Дем’яном і не зупиню це божевілля, наша брехня остаточно знищить нас усіх. Але зараз надто ризиковано. Не вистачало додати Назару чергових підозр.

«Побачимося по поверненню в столицю» — відповідаю я і видаляю повідомлення з свого телефону після того, як Дем'ян реагує смайликом.

KytA - остання частина промокоду до роману Вікі Дрейк "Паскуда відьма для дракона". Не забудьте подякувати, хто зібрав пазл і обов'язково напишіть, чи вам сподобалося)) До речі, завтра вийде перша частинка нового промика (в одну з уже написаних глав)))) Хочете спробувати знайти

Оновлення:

074 - "Моя всупереч всьому" Олена Родан, перша частина промокодк)))