Глава 29. Дем'ян

Я зробив один повільний, важкий і розважливий крок уперед, перетинаючи траєкторію спопеляючого погляду Назара й повністю закриваючи собою Лізу. Моя спина стала для неї заслоном, щитом від його гніву, хоча я відчував шкірою, як її досі дрібно й безпорадно тіпає від каяття та сороміцького жаху.

Я не мав права навіть на найменшу похибку чи зрадливу мікроміміку. Жоден мускул на моєму обличчі не здригнувся, коли я перехопив контроль над власною дикою панікою. Холодний, тверезий розрахунок і роками загартована у життєвих випробуваннях витримка миттєво замінили собою страх. Я впевнено випростав плечі, повільно й демонстративно, на очах у брата, витер пальцем блідий слід помади на білосніжному комірі сорочки й окинув Назара зверхнім, важким поглядом, у якому спалахнуло жорстке, роздратоване обурення.

— Ти вирішив влаштувати тут дешеву драму, Назаре? — мій голос прозвучав низько, твердо й загрозливо, немов сталевий клинок, що розрізає напружену тишу кімнати. — Помада? Серйозно?

Я зробив ще один рішучий крок прямо до нього, не звертаючи уваги на уламки скла від пляшки, які з сухим, загрозливим хрускотом розліталися й тріщали під твердими підошвами моїх туфель.

— Годину тому, коли ми поверталися з дегустаційного залу, Ліза оступилася на слизьких кам'яних сходах біля ресторану через свої високі шпильки й це кляте вино. Вона ледь не зламала собі ногу й шию! Я підхопив її в останній момент, коли вона вже падала обличчям на мармур. Вона вчепилася в мене від переляку й уткнулася щокою мені в плече! Чи ти вважаєш, що я мав відсторонитися й дати твоїй нареченій розбитися, аби, не дай боже, не замастити сорочку?!

Я не давав йому оговтатися чи зібрати докупи розрізнені підозри, не залишаючи ані секунди для аналізу чи нових допитів. Атака, нищівна психологічна атака була моїм єдиним шансом зламати його впевненість і змусити сумніватися у власній правоті.

— Ти кидаєш бізнес, прилітаєш нічним рейсом і замість того, щоб подякувати мені за те, що я тягну на собі твої обов'язки, вирішую твої проблеми й рятую твою організацію весілля, ти вибиваєш двері й звинувачуєш мене та свою майбутню дружину в бруді?! — я нахилився трохи ближче до його обличчя, карбуючи кожне слово з холодною, вивіреною люттю. — Ти реально думаєш, що я здатен на таку ницість? Що вона здатна?!

Назар застиг, наче уражений струмом. Його пальці здерев'яніли, а розширені від люті зіниці сіпнулися. Моя ударна хвиля влучила прямо в його найвразливіше місце — глибоко приховану власну провину за те, що він знову покинув Лізу, кинув її саму й переклав турботу про неї на мої плечі.

— Якщо ти до такої міри не довіряєш ані власному братові, ані своїй жінці — будь ласка, — гірко й зверхньо відрізав я, поволі й розважливо розправляючи манжети піджака. — Займайся своїм весіллям, дегустаціями, меню й організацією сам. Я повертаюся в місто. З мене досить цього фарсу.

Я обійшов його по дузі й рушив до виходу, демонстративно й неквапливо застібаючи піджак, усім своїм виглядом демонструючи глибоку образу й розчарування.

Назар під цим психологічним тиском і натиском мого удаваного праведного гніву дещо відступив убік. Захисний панцир його безумовної правоти тріснув, але, на жаль, не розпався остаточно. У його темних, звужених очах не зникла підозра — вона лише залягла глибоко на дно, перетворившись на отруйне, небезпечне передчуття.

Він не перепросив. Назар поволі розвернувся до мене спиною, важко й часто дихаючи, й не дивлячись на мене, видавив крізь зуби:

— Йди геть, Дем’яне. Просто йди.

vQ - перша частина промокоду до роману Вікі Дрейк "Паскуда відьма для дракона".