Глава 9. Ліза

Сонце, що яскраво пробивалося крізь штори в квартирі Марти, пекло очі не гірше за палаюче вогнище. Вночі воно ховалося за суцільною темрявою моїх гріхів, а тепер немилосердно вихоплювало з тіні кожну дрібницю: сухість у роті, розпухлі від сліз повіки, залишкові пахощі чужого чоловічого парфуму на моїй шкірі й ниючий біль у скронях. Я не спала жодної хвилини цієї ночі. Кожна заплющена секунда повертала мене в той клятий позашляховик, до гарячих долонь, що стискали мої талію, і до вологих губ, які випалювали на мені тавро зради.

Щойно настав ранок, я, ледь тримаючись на ногах від жахливого похмілля, розпачу й розривного головного болю, прибігла до подруги, шукаючи хоч якийсь порятунок від власного сумління. Мегаполіс за вікном тільки-но прокидався, а мій власний світ уже лежав у руїнах.

Марта сиділа навпроти мене за кухонним столом, шоковано притиснувши долоні до рота. Світло від настільної лампи тьмяно відбивалося в її розширених від жаху зіницях. Вона дивилася на мене так, ніби перед нею сидів привид, а не людина, з якою вона виросла. Гаряча чашка кави між моїми тремтячими пальцями загрозливо хиталася, розбризкуючи чорні краплі на білосніжну скатертину, але я навіть не відчувала, як окріп обпікає шкіру.

— Ти... ти збожеволіла? — тихо, майже пошепки мовила Марта, витріщившись на мене так, ніби я зізналася в найстрашнішому злочині. Вона нахилилася вперед, мимоволі знижуючи голос до загрозливого шипіння: — Лізо, це ж Дем'ян! Брат Назара! Твого нареченого! Людина, яка три роки тому просто викреслила тебе зі свого життя!

— Я знаю! Боже, Марто, я все знаю! — сльози знову застелили мені очі, вириваючись здушеним, ридаючим звуком із самого горла. Я затулила обличчя вільною долонею, намагаючись заховатися від її осудливого погляду. — Я не хотіла... Це алкоголь, це біль, це всі ці три роки, які я намагалася затовкти глубоко всередину! Він схопив мене, а я... я не змогла його відштовхнути відразу. Мій розум просто вимкнувся. Ми поцілувалися, Марто. І це було жахливо, це була зрада! Я почуваюся останньою паскудою! Потворою, яка власними руками руйнує все, що Назар для мене відбудовував по цеглині!

Марта відкрила рот, щоб щось сказати — напевно, видати чергову порцію гіркої правди, яка мала б приводити мене до тями, але не встигла відповісти. Гучний, різкий звук дзвінка мого телефону розірвав напружену тишу кухні.

Вібрація на скляній стільниці відгукнулася в моєму тілі болісним імпульсом. На екрані висвітилося ім'я: Назар.

Серце зробило болісний, рвучкий стрибок і замерло десь у горлі, перекриваючи кисень. Я здригнулася, наче від розряду струму, й відсахнулася від гаджета, мов від отруйної змії. Кров повністю відлила від мого обличчя, залишаючи лише мертвотну блідість.

— Відповідай, — пошепки мовила Марта, перелякано дивлячись на мене й схопивши мене за зап'ястя, щоб зупинити тремтіння. — Опануй себе й відповідай, бо він щось запідозрить. Не смій збирати паніку зараз!

Тремтячим пальцем я з третьої спроби провела по екрану й притиснула трубку до палаючого вуха, намагаючись змусити свій голос лунати хоч трішки стабільно.

— Алло... Назаре?

— Лізусю, пробач мені, благаю! — у слухавці лунав виснажений, важкий голос Назара. Він дихав хрипко, а на задньому плані чути було якийсь шум, гул голосів, тріск і шелест паперів. — Пробач, що кинув тебе в клубі й зник на всю ніч. На складах повний капець, це був підпал... Я досі тут, навіть очі не заплющив ані на хвилину.

У мене всередині все перевернулося. Назар цілу ніч боровся з пожежею, рятував родинний бізнес, поки його наречена в темряві авто віддавалася минулим почуттям із його власним братом. Липке почуття провини почало душити мене з новою силою.

— Боже, Назаре... Ти як? Все дуже погано? — здушено спитала я, намагаючись змусити свій голос лунати природно й приховати пекучу провину, яка випалювала нутрощі зсередини.

— З пожежею розібралися, але через цей форс-мажор термінове підписання нового контракту зсунулося. Я тепер просто закопаний у паперах, перевірках та переговорах, — Назар важко, втомлено зітхнув, і в цьому зітханні відчувалася гранична межа його сил. — І саме тому я телефоную. Лізо, про весільні клопоти на цей тиждень я можу забути, я фізично нічого не встигаю. У мене взагалі немає часу на підготовку до нашої весільної фотосесії та вибір локацій. Але я вже знайшов ідеальний вихід!

Я напружилася, відчуваючи, як по спині пробіг крижаний, занімілий мороз. Пальці на силі стиснули корпус телефону.

— Що... що ти вирішив?

— Я поговорив із Дем'яном! — радісно мовив Назар, і від цього імені мене ніби обухом по голові вдарили. У скронях оглушливо запульсувала кров. — Він же професіонал, стільки років знімав у своїх експедиціях! Дем'ян погодився взяти на себе всю організацію. Він сам зробить знімки, повозить тебе по найкращих загородніх локаціях і підбере концепт. У нього дивовижне відчуття кадру!

Світ довкола мене остаточно похитнувся. Кухня Марти закружляла перед очима, меблі втратили чіткі обриси. Холодний піт пробив чоло. Бути наодинці з Дем'яном? Цілий день? Їздити з ним по самотніх, віддалених локаціях? Дивитися в його темні, глузливі очі крізь об'єктив камери після того, що сталося кілька годин тому в його позашляховику?!Це ж божевілля, це катування!

— Ні! — майже крикнула я в трубку, не стримавши вибуху паніки, що охопила мене з головою, і змусивши Марту здригнутися й підхопитися з місця. — Ні, Назаре, я проти! Категорично проти!

— Лізо? Що сталося? Чому ти так гостро реагуєш? — Назар здивовано зам'явся в слухавці, його голос умить втратив бадьорі нотки, змінившись тривогою.

— Ми наймемо іншого фотографа! Будь-кого! Я сама все знайду й організую, тільки не Дем'ян! Нам не треба його турбувати, у нього свої справи! — я говорила гарячково, ковтаючи повітря й хапаючись за будь-яку можливість уникнути цієї пастки.

— Лізусю, заспокойся, — лагідно, але з непохитною, чисто чоловічою впевненістю мовив Назар. У його тоні звучала турбота, яка зараз різала мене без ножа. — Навіщо платити чужим людям і шукати когось на стороні, коли в нас є свій майстер? Дем'ян — мій рідний брат. Я довіряю йому як самому собі. І я спокійний, коли знаю, що ти поруч із ним під надійною охороною. Усе вирішено, кохана. Він заїде за тобою об одинадцятій.