Розділ 71.2

Більше ми не сказали ні слова. Тео на всякий випадок приховав своє обличчя, аби не потрапити комусь з охоронців на очі. Ці довго розбиратися не будуть, ледве побачать – спочатку схоплять, а тільки потім, можливо, спитають, а що ж він, власне, тут робить.

Я не була впевнена, де саме зараз Олівер, але, логічно розсудивши, вирішила, що нам варто йти у його покої. Якщо ні – то у мене було ще два варіанти: кабінет... або кімната Теодора, там, де я його і залишила. Проте, я все ж сподівалася, що Олівера там не буде.

– Ми прийшли.

– Добре.

– Можливо, його немає. Я не впевнена...

– Нічого, – спокійно відповів Тео.

Він уже підняв руку, щоби постукати, але я несвідомо схопила його за зап’ястя. Усвідомивши це, одразу відпустила.

– Дай краще я...

– Як скажеш. – Знову покірно погодився він.

Я постукала і не надто голосно запитала:

Якийсь час за дверима було тихо, але вже за мить я почула кроки, і двері різко відчинилися.

– Каміло? Щось сталося?

"Щось ця ситуація мені сильно нагадує..."

Його очі миттєво ковзнули по мені, а потім зупинилися на Тео. – Хто це з тобою?

– Дозволиш нам зайти? Я все поясню.

Олівер роздумував якийсь час, але все ж кивнув і пропустив нас усередину. Я думаю, він впізнав Тео, але не був до кінця впевнений.

Ледве за нами зачинилися двері, одночасно сталося кілька подій: Тео зняв маску, і до його горла було приставлено кинджал.

– І я радий тебе бачити... брате, – з іронією сказав Теодор, ніби клинок у нього біля горла – звична справа.

– Що ти тут робиш? Тебе не повинно бути тут, – прошипів Олівер. Його очі блищали від напруги. Потім він перевів погляд на мене – і, здається, щось зрозумів. – Ти прийшов за Камілою?.. Ти її не забереш.

І так мені було дивно це чути. Зовсім нещодавно він підштовхував мене йти за Тео і спробувати ще раз, а тепер йому в обличчя говорив зовсім протилежне.

"Та що у нього в голові?!"

– Не заберу, – спокійно сказав Теодор. – Тому що це не моє рішення, а

– Тоді навіщо ти тут?

– Бо у мене є важлива інформація... і я вирішив, що вона буде тобі корисною. Може, все-таки прибереш від мене свій кинджал?

Олівер на диво послухався і відступив на крок, але став так, аби відтіснити мене від Теодора.

– Чому ти вирішив, що твоя інформація варта твого життя? Ти знаєш умови вигнання. Повернешся – смерть. І все ж таки... ти тут.

– Може, все ж вислухаєш? Я лише скажу, що планував, і зникну з твоїх очей.

– Ну кажи. Послухаю.

– Зі мною нещодавно дехто зв'язався.

– І хто ж?

– Астранорці.

Олівер зневажливо пирхнув.

– Не дуже розумію до чого ти ведеш. Навіщо ти їм?

– А ти не здогадуєшся. Вони хочуть скористатися мною. Вони зовсім не проти зробити мене королем, якщо я буду проявляти лояльність до них. Якщо коротко, то я їх уважно вислухав, проявив неймовірну зацікавленість і пообіцяв подумати над їхньою пропозицією.

– Ти серйозно? – Олівер знову заграв сарказмом. – То, може, ти тут якраз аби їм допомогти? Ще один план з захоплення влади?

Я мовчки спостерігала за обома братами. Бачила протистояння між ними, бачила недовіру... але й бачила це тендітне крихке бажання Теодора змінити це.

– Здається, ненависть застилає тобі очі, настільки, що ти став і сліпим, і глухим.

– Повтори, що ти сказав... – Олівер схопився за рукоятку меча, але поки що не дістав його з піхов.

– Олівере... не треба, – схопила його за руку, що звісно не залишилося не поміченим від Теодора. Та він лише якусь мить пильно дивився, а потім закрив очі, ніби з усім змирився.

– Я тут, щоб попередити. Під час бесіди з ними я дізнався багато чого корисного. Мені особисто ця інформація не потрібна – я ніяк не зможу нею скористатися і ніяк не зможу допомогти, тому і вирішив розповісти її тобі.

– І чому?

– Чому?

Ну, не знаю... Може, тому що я живу в цій країні... і не хочу війни. А може, тому, що ти мій брат, і окрім тебе в стінах цього палацу живуть й інші люди, які мені дорогі, і я не хочу їхніх страждань.

– Дивно від тебе таке чути.

– Ні. Закономірно. Я засвоїв урок.

– Ну гаразд, – Олівер відпустив рукоятку меча і ніби трохи розслабився. – Розповідай.

І Теодор розповів. Звісно, його інформація була неповна, але все ж вагома. Очевидно, Астранорці планували влаштувати якусь підставу по приїзді делегації до королівства і тим самим спровокувати війну і зміну влади.

– Це все, що я знаю. Не так і багато, але, може, цього вистачить, аби запобігти найгіршому.

– Зможу, – коротко відповів Олівер. – Часу у нас вдосталь, тому ми зможемо дізнатися ще більше і як слід підготуватися.