Розділ 59.1

Звісно, я не збиралася прислухатися до його слів.

"Не роби нічого до весілля…"

Смішно. Якби хоч щось залежало від мене – я б уже сьогодні кинулася в бій. Але від мене не залежало нічого. Я могла лише терпляче чекати.

Дні тяглися повільно й нестерпно. Весілля ставало все ближчим. Нічого не відбувалося. Жодних звісток, жодних рухів. Суцільне очікування і безкінечна метушня в підготовці до весілля.

Я дуже сподівалася, що до цього не дійде... але цей день все ж настав.

День весілля.

День, коли мій… ні, вже не мій коханий… одружиться з іншою.

День, коли Клариса стане королевою, а я – коханкою короля. Якщо, звісно, мені дозволять залишитися. Я не сумнівалася, що мене можуть просто позбутися. Кларисі був потрібен Теодор тільки доти, поки вона не стане королевою. А потім вона могла й не зважати на нього – а тим більше на його бажання. А його бажанням була я.

І хоч Клариса демонструвала, що його почуття до мене не мають ніякого значення, я була впевнена: це точно зачепило її гордість. А подібного вона не пробачала.

Скільки я не переконувала себе, що мені байдуже до всього, що відбувається навколо, – тіло видавало мене з головою. Нерви були на межі. Я вже мало не зривалася на інших. Апетиту майже не було і я буквально змушувала себе їсти хоч щось. А в ніч перед весіллям я так і не змогла заплющити очей. Безліч дурнуватих думок лізли в голову, а ще... десь в найпотаємнішому куточку серця хотілося побачити Теодора, хотілося попросити його... Ні, я навіть була готова благати, аби він відступив, аби ні за що не одружувався з Кларисою, хоч і знала, що все марно. Та звісно, він не прийшов... Та й навіщо йому приходити перед день свого весілля?

З самого ранку Клариса змусила мене прислужувати їй. Вона раптово призначила мене своєю дружкою – звісно, без моєї згоди. І я мусила виконувати всі її забаганки.

Клариса зовсім не була схожа на щасливу наречену. Вона постійно чимось була незадоволена й не упускала можливості познущатися з мене при нагоді. Та діставалося не лише мені. Ще однією її дружкою була моя так звана подруга Жозефіна. Звісно, їй випадало менше, і вона залюбки насміхалася з мене, але і їй прилетіло кілька жорстоких слів.

Клариса не щадила нікого, та й загалом вважала всіх нижчими за себе.

А що до Жозефіни… Я й досі дивилася на неї й не могла зрозуміти: як я колись не побачила цієї жорстокості, надмірності… цієї гордині? Вона зовсім не була схожа на ту дівчину, з якою ми стільки спілкувалися. Для мене це досі залишалося загадкою.

Коли Клариса нарешті була задоволена своїм відображенням, вона дозволила мені піти й підготуватися. На все мені виділили аж пів години. Та мені було байдуже. Я не мала наміру виглядати краще за всіх. Клариса навіть приготувала мені сукню – абсолютно звичайну. Очевидно, вона не хотіла, щоб я привертала до себе увагу. Звісно, сьогодні був її день.

Ліра та Матильда допомогли мені швидко зібратися, але навіть за ці пів години я втомилася слухати від Матильди похвалу в бік Клариси.

Здається, ми вже в п'яте слухали, що Клариса сьогодні надзвичайно красива, і що ні я, ні хто інший не може з нею конкурувати. Та в якийсь момент, до мене заговорила Ліра. Вона шепнула мені на вухо лише одно слово, проте це слово означало для мене все.

– Сьогодні.

Серце забилося з подвоєною силою.

"Сьогодні?"

"Все станеться сьогодні?"

"Я ж правильно зрозуміла?"

Я ледве втрималася на ногах.

Матильда підозріло зиркнула на мене, але зрештою їй було байдуже. Вона просто продовжила займатися своїми справами.

– Леді, думаю, вам варто додати трохи рум’ян, – сказала Ліра вголос.

Я поглянула на себе в дзеркало – і зрозуміла чому. Обличчя втратило всі барви.

Я чекала цього дня надто довго. Але тепер стало неймовірно страшно.

"А що, якщо нічого не вийде?"

"А що, якщо хтось постраждає?"

"А якщо…?"

– Так, звісно, – прошепотіла я.

– Поспішай. Уже час іти. Не можна змушувати пані чекати… тим більше... через когось настільки незначного, – зверхньо промовила Матильда, уважно спостерігаючи, що робить Ліра.

Поки Ліра творила магію з моїм обличчям, я намагалася зібрати думки докупи.

На щастя, свою нервозність я могла видати за звичайне хвилювання перед весіллям. Важко було знайти людину в палаці, яка б зараз не пліткувала про наші з Теодором стосунки. Можливо це було і на краще.

- Все готово, - тихо мовила Ліра, поглядом показуючи свою підтримку.

- Дякую, - так само тихо відповіла я.

Час настав. Зібравши всі свої сили й рішучість я підвелася і направилася до тронної зали.