Розділ 52.2

Ось і настав день коронації, а я до цього часу так нічого і не змогла зробити. Не вдалося зв’язатися ні з батьком, ні з Гарольдом… навіть поговорити з Тео я не мала жодної можливості. Та, щодня спостерігаючи за ним під час сніданків, обідів та вечер, я все частіше ловила себе на думці: а чи змогла б така розмова взагалі щось змінити? Чи мала вона сенс?

Цієї ночі я не змогла заснути. Було дивне відчуття – ніби сьогодні ми всі переступимо чергову межу. Зробимо крок, що остаточно розділить «до» і «після». Хоча, можливо, ця межа вже давно позаду, а я просто цього не помітила.

Ранок почався традиційно – грюканням дверей об стіну. Але цього разу Матильді не вдалося розбудити мене цим, а все тому, що я не спала. 

– Час вставати! – Голосно вигукнула Матильда. Сьогодні в неї очевидно був піднесений настрій, оскільки дівчина посміхалася від вуха до вуха.

– Я не сплю, – спокійно відповіла я, проте з ліжка не встала, навіть не поворухнулася.

– Річ не у тому, чи ви спите. – Єхидно сказала дівчина. – Час вставати. Леді Клариса наказала підготувати вас належним чином.

– І що саме в це входить? – Втомлено спитала я, відчуваючи глуху апатію.

– Все, що ви так “любите”: ванна, вибір сукні, зачіска, макіяж.

– А коронація коли?

– О першій.

– Приходь через дві години, – кинула я й знову впала на ліжко.

– Що? – Здається моя реакція її шокувала, і навіть розізлила. Та мені було байдуже. 

Я точно не хотіла потім кілька годин сидіти у важкій сукні з макіяжем і чекати, поки нарешті розпочнуться урочистості. 

– Я сказала: час вставати! – злобно сказала Матильда і рвучко зірвала з мене ковдру.

Цього разу я терпіти не стала. Я схопилася на ноги, блискавично схопила її за зап’ястя й викрутила руку, саме так, як вже одного разу вчинила з Еліаною. Дівчина зойкнула, намагаючись вирватися, але звісно у неї нічого не вийшло.

– Ай! Ай! Що ви робите? Відпустіть!

– Ти мене не зрозуміла? Я сказала – через дві години.

– Ви не маєте права! Я буду жалітись!

– Ти справді думаєш, що Кларисі буде діло до проблем якоїсь служниці? Яка ж ти наївна.

Я відпустила її, і вона впала на коліна. Кілька секунд просто сиділа, витріщившись на мене, в очах – сльози й образа.

– Геть, – тихо сказала я.

І вона навіть послухалася мене. Зараз, мене навіть не хвилювала її можлива помста. Мені було байдуже... на весь світ навколо.

Та за кілька хвилин мої двері знову відчинилися, цього разу у мене на порозі стояла Ліра. Я навіть відчула проблиск радості та надії в душі.

– Ліро... ти сама?

– Так. Матильда послала мене допомогти вам зібратися, – вона нервово посміхнулась.

– Вона таки вирішила не відступати... і послала тебе.

– Так, - зніяковіло сказала дівчина...

– Дай вгадаю... якщо ти не впораєшся, тебе покарають?

– Можливо, - невпевнено сказала дівчина, але судячи з її виразу обличчя, я вгадала. Що ще можна було очікувати від Матильди. 

Зітхнула. І знову я не мала вибору.

– Ліро перш ніж ми почнемо... я хочу аби ти дещо зробила для мене... допоможеш?

На її обличчі з’явилась щира посмішка.

– Зроблю все, що в моїх силах.

– Я б хотіла, аби ти передала два листи... Це можливо зробити?

– Дивлячись кому, – невпевнено відповіла вона.

– Один із них призначений для твого дядька Гарольда, – дивно було так його називати, але водночас здавалося, що йому це дуже пасує... Бути милим дядечком Гарольдом.

– Так, йому я можу передати листа без проблем. А інший?

– А інший... Я б хотіла надіслати своєму батькові...

– З цим можуть виникнути труднощі. Для цього мені доведеться вийти в місто, а нас зараз просто так не випускають.

– Хм... зрозуміло...

– Але я можу спробувати...

– Ліро, я не хочу, аби ти наражала себе на небезпеку. Я дам тобі листа, і якщо в тебе вийде його передати – добре, а якщо ні, то краще не ризикуй.

– Добре... Я ще, по можливості, пораджуся з дядечком, як це краще зробити.

– Домовились. А тепер допоможи мені зібратися...

Ми неспішно почали підготовку до коронації. І, можливо, добре, що саме Ліра була сьогодні зі мною. Вона принесла мої власні сукні, ті, які я давно не вдягала, замість отих відвертих і принизливих, що мені нав’язували весь цей тиждень.

Я обрала глибокий темно-синій колір. Простий крій, але вишукані деталі, тонка вишивка сріблом. Волосся – зібране, обличчя – без зайвого макіяжу. Я хотіла виглядати не як жертва… а як та, хто має гідність. Як дівчина, яка знає, ким вона є.