Розділ 51.2

Я покірно сіла і одразу вирішила зайнятися їжею, аби тільки це допомогло мені приховати мої справжні емоції.

– Боюся, я з вами ще не знайомий, – почула я раптом біля свого вуха і аж здригнулася, – моє ім’я – Флавіан Нортгем. А ваше?

"Нортгем... я таки мала рацію  – він родич Клариси. І доволі близький, адже в них одне прізвище. А це означає, що мені краще його не ігнорувати..."

– Каміла Рільє, – відповіла я коротко, та дивитися на нього не збиралася, навіть очі від тарілки не відірвала.

– Каміла... – вимовив він тягуче, ніби смакував саме ім’я. У мене по шкірі побігли мурашки – і зовсім не приємні. – Гарне ім’я…

– Дякую,  – сухо мовила я.

– І ця сукня… – пауза. – Дуже вам пасує.

– І справді, – втрутилась Жозефіна, всміхаючись зневажливо. – Вона... дуже підходить вам... і вашому новому статусу.

– Дякую... – повторила я, зусиллям зберігаючи рівний тон.

Декілька хвилин усі мовчки їли, аж поки Клариса не вирішила перехопити ініціативу:

– Наступний тиждень буде справді насиченим, – мовила вона з награною важкістю, ніби попереду у неї були важкі часи. – У палаці такий рух – навіть смак їжі відходить на другий план.

– Ще б пак. Коронація ж – подія не з буденних, – підтримала Жозефіна. 

А я ловила кожне їхнє слово намагаючись зібрати бодай якусь корисну інформацію, що змогла б мені допомогти.

– Саме так, – підхопила Клариса. – Усе має бути неперевершено. Теодор має з’явитися перед народом як справжній спадкоємець. Усе має бути бездоганно. Стримано, гідно, з королівським шиком.  – Гордо сказала вона і звісно одразу поглянула на принца.

Проте Теодор лише стримано кивнув і повернувся до своєї тарілки. Було очевидно, що ані ця компанія, ані розмова не викликали в нього жодного інтересу. Та, здається, леді Кларису це не надто турбувало, принаймні допоки він діяв так, як вона того бажала.

– Погоджуюсь. Це подія надзвичайної важливості, – з усмішкою сказала Еліана, зловісно зиркаючи на мене. – І важливі не лише урочистості, а й присутні люди. Палац має бути досконалим… зовні та всередині.

Її натяк був більш ніж очевидний, особливо з огляду на те, як вона на мене дивилася і яким тоном вимовила ці слова. Еліана, здається, ніяк не могла зрозуміти, що я тут роблю, і просто намагалася знайти спосіб позбутися мене. Та здавалося всім було байдуже на її слова, тому що розмова просто потекла далі, залишивши її без відповіді.

– Вам пасує ця відповідальність, – втрутився Флавіан, посміхаючись до Клариси. – Ви створені для ролі принцеси. А незабаром – і королеви.

– Дякую, кузене, – відповіла вона з ноткою вдячності. – Я лише намагаюся відповідати статусу. Усе має бути гармонійно. Кожен – на своєму місці.

Вона глянула на мене. Ооо... скільки зверхності було в її очах.

– А весілля? – поцікавилася Жозефіна. – Ви все встигаєте?

– Все йде за планом. Через місяць після коронації. Підготовка вже активно триває.

– Чудово! Чекаю не дочекаюся аби побачити вас у ролі королеви. Я впевнений вам личитиме корона. – Пролунало від кузена, а інші молоді люди висловили свою згоду, нахвалюючи Кларису.

– Ролі вже розподілені? – обережно уточнила Жозефіна.

– Частково. Ще залишилося кілька невирішених моментів. Хто займе місце попереду... а хто позаду, а хто лише виконуватиме роль декорації.  – І знову мені дісталися погляди присутніх.

– Іноді саме вони запам’ятовуються найбільше, – Не витримала я. – Особливо якщо не прив’язуватись до ролі, яку тобі дали.

– Ви праві, – погодилась Клариса з посмішкою. – Проте деякі ролі тимчасові, і яким б вони гарненькими не були б... рано чи пізно вони зітруться з пам'яті.

– Тимчасові речі часто лишають глибші спогади, ніж ті, що залишаються назавжди, – тихо промовив Тео.

При мені це була його перша репліка за весь ранок. Його очі зустрілися з моїми, і я побачила в них щось не до кінця зрозуміле... наче підтримку.

Флавіан розсміявся згладжуючи цим розмову та підняв келих.

– За сцену. За гру. І за всіх, хто створює виставу… навіть якщо вони лише тимчасова прикраса. Ви, леді Каміло, – він посміхнувся, – маєте талант прикрашати.

Я відповіла тією ж маскою:

– Дякую, мілорде. Але навіть найкрасивіші прикраси втомлюються… особливо, коли їх використовують щодня.

– О, тоді їх просто змінюють, – з солодкою усмішкою додала Клариса.