Розділ 50.2

Мені таки вдалося помитися того дня і навіть відпочити у своїй новій кімнаті. Але наступного ранку Матильда вирішила мені помститися й розбудити в найнеприємніший спосіб.

Раптом двері різко відчинилися, гепнувши об стіну, і Матильда увійшла, голосно сповіщаючи про свою появу:

– Час вставати! На вас чекають!

Звісно, від цього я скочила на ліжку й, ще не до кінця розуміючи, що відбувається, запитала:

– Чекають?

– Сьогодні ви будете присутні на спільному сніданку з принцом та його нареченою, – голосно оголосила вона.

Я глянула на годинник і зрозуміла, що навряд чи вони снідатимуть у найближчі дві години.

– І за що мені така честь? – тихо пробурмотіла собі під ніс. А потім вже голосніше запитала. – На котру годину сніданок? 

– На десяту, – в її голосі чулося знущання.

"Ага… тобто навіть пізніше, ніж я думала. До сніданку в мене аж три години. І чим би себе зайняти... так щоб з користю?"

– Ну що… давай приступати, – спокійно сказала я. й побачила на її обличчі розгубленість.

– До чого?  – На її обличчі читалася розгубленість.

– До моїх зборів. Ти ж мене так рано розбудила, отже, мені потрібно допомогти: помитися, зробити макіяж, зачіску і, що найважливіше, вибрати відповідний одяг.

– Що...? А...

– Я чекаю. – Твердо мовила я не залишаючи їй і шансу відмовитися. –  Веди мене в купальню. А поки я буду митися, підбери десять нарядів на вибір.

– Десять?! – її очі округлилися від подиву.

– Саме так. Я ж не можу з’явитися перед ПРИНЦОМ і його НАРЕЧЕНОЮ неохайною. Адже якщо таке трапиться, винною точно будеш ти.

Я знову почула скрегіт зубів. Вона хотіла мені помститися, це було очевидно, але, схоже, нічого путнього їй у голову не приходило. Я лише сподівалася, що вона не додумається шкодити мені фізично, інакше це могло б стати для мене серйозною проблемою.

Помитися я помилася, а далі почалися труднощі. Звісно, ніхто не приніс десять суконь, лише три... Хоча, якщо чесно, це було більше, ніж я очікувала. Проблема полягала в тому, що всі вони були до жахливого вульгарні. Де вона тільки таке взяла?

– Це що? – я максимально спокійно вказала рукою на ці "чудові" вбрання.

– Сукні. Саме те, що підходить вашому статусу, – з посмішкою відповіла дівчина.

Вона дивилася на мене й відверто раділа, вважаючи, що принизила мене.

Її натяк було важко не зрозуміти… Коханка. Коханка його високості. І не просто коханка, а особисто відібрана коханка його нареченою. Чи може бути щось більш принизливе? Напевно, ні… Але я засунула свої почуття куди подалі й сприймала цей статус не більше ніж як роль. Це була лише неприємна короткочасна необхідність. Не більше.

Відверто кажучи, я навіть була рада… Нарешті я зможу побачити Теодора. Я хотіла подивитися йому в очі. І ще більше – зробити йому боляче. Хоча я не була впевнена, що у мене це вийде, але все одно збиралася відіграти свою роль від початку до кінця.

– Добре. Мені подобається червона. А тепер макіяж і зачіска... – і ось тут я вже не витримала. – Перероби.

– Що?

– Я сказала переробити.

– Що саме? – невинно запитала вона, ніби не розуміла, що саме не так.

А те, що зараз я була схожа на пуделеподібного клоуна, її, здається, зовсім не хвилювало.

– Все. Я хочу, щоб волосся було розпущене, а макіяж – легкий. Перероби.

– Ви і так дуже гарні. Навіщо витрачати даремно час?

Завдяки її ранковій побудці часу в нас було ще вдосталь.

– Тому що я так сказала.

– Гаразд.

Вона переробила, і формально виконала мої побажання, та навмисно неправильно підібрані відтінки тепер зробили з мене живого мерця... Та й укладка волосся бажала кращого.

– Можеш бути вільна. А косметику залиш.

– Я не можу... я…

– Геть.

Я сама привела себе до ладу й була готова нарешті зустрітися з принцом… і його нареченою...