Розділ 47.2

– Якщо розкажу… ти мене залишиш, – тихо промовив він.

– А якщо я пообіцяю не залишати? Якщо пообіцяю бути з тобою?

Я сама не була впевнена, що зможу стримати таку обіцянку. Я майже нічого не знала, і, судячи з того, яким я знала Тео, він навряд чи міг зробити щось настільки жахливе, щоб я зненавиділа його всім серцем… Але сумніви все одно залишалися.

Він підняв голову й поглянув мені в очі.

– Ти готова мені це пообіцяти?

– Я…

– Якщо ти пообіцяєш, то я більше нізащо тебе не відпущу. Навіть якщо ти зненавидиш мене.

Ми дивилися один на одного, і я розуміла, що в мене немає іншого вибору, окрім як пообіцяти.

– Я готова дати цю обіцянку… Але за однієї умови.

– Якої? Ти хочеш, щоб я все розповів?

– Ні. Якщо я залишуся з тобою, тобі так чи інакше доведеться розповісти правду.

– То що ж ти хочеш?

– Виконати одне моє прохання.

– А якщо ти попросиш мене відпустити тебе?

– Я не буду просити про таке. Якщо навіть настане момент, коли я не захочу бути з тобою, я все одно залишуся. Піду лише тоді, коли ти сам цього захочеш.

– Одне прохання?

– Так.

Я й сама не знала, навіщо це просила… Можливо, щоб підстрахуватися. Або щоб допомогти Тео не наробити дурниць.

– Добре. Домовились… Але я хочу від тебе клятву.

– Не довіряєш?

– Довіряю, але так буде надійніше.

Давати клятву було страшно, але відступити зараз означало програти. Втратити все, включно з Тео. Якщо я відмовлюся – я більше ніколи не зможу пробитися крізь броню його серця.

– Я дам клятву, – після короткої паузи відповіла я. – Але я хочу клятву і від тебе. Поклянися, що виконаєш моє прохання, яке б воно не було.

– Домовились, – Тео усміхнувся, а потім раптово нахилився й пристрасно поцілував мене. І так само швидко відсторонився. – Думаю, настав час дати наші обітниці.

Ми дещо обговорили текст наших обітниць і перед богами дали наші клятви.

Я пообіцяла залишитися з Тео за будь-яких обставин, хай яку правду він приховує. Покинути його я могла лише в одному випадку – якщо він сам мене відпустить. Навіть попросити про свободу я була не в праві. Так, я майже ставала його власністю… хоча, окрім цього, моя воля залишалася недоторканною.

А Теодор, у свою чергу, поклявся виконати будь-яке моє прохання – яким би воно не було.

Мені навіть не вірилося, що я нарешті дізнаюся правду, але Тео й тут зіграв не за правилами. Замість того щоб продовжити розмову, він ліг біля мене, міцно обійняв і заплющив очі.

– Що… що ти робиш?  – Запитала шоковано і дещо обурено.

Я навіть спробувала вирватися з його міцних обіймів, але мене лише міцно притисли до тіла.

– Збираюся спати. Сьогодні, думаю, у мене це вийде.  – Спокійно відповів Тео.

– Але… ми ж мали поговорити…

– Поговоримо. Я все тобі розповім. Але не сьогодні.

– Що? – Я щиро розсердилася. 

"Як це – не сьогодні?! Я так довго чекала!"

– Я страшенно втомився. Я навіть нормально не міг спати. Просто побудь сьогодні зі мною, а завтра я розповім тобі все.

Мені хотілося наполягати, вимагати відповіді прямо зараз, але я не стала. Вирішила, що одна ніч не зіграє ролі. Зручніше вмостилася в його обіймах… І, на свій подив, дуже швидко заснула. Навіть думки не лізли в голову.

А на ранок я прокинулася сама. Ну як сама... зі мною була вірна помічниця Марта, яка зовсім не збиралася зі мною церемонитися як і раніше. А ще вона повідомила мені не надто приємну новину, що Тео поїхав з палацу ненадовго і повернеться не раніше як завтра ввечері.

Тому щойно за нею зачинилися двері, мене охопила така злість, що я жбурнула вазу в стіну. 

"Гад!"

Я ніколи не була прихильницею биття посуду, але коли фарфор розсипався уламками, я відчула певне полегшення.

– Що сталося?! – з криком увірвалася Марта. Вона швидко оцінила обстановку й, звісно, побачила уламки на підлозі.

– Я випадково зачепила вазу, – невинно відповіла я. І зовсім неважливо, що столик, на якому вона стояла, знаходився за кілька метрів від стіни.

– Випадково, – протягнула Марта, не змінивши виразу обличчя.

– Абсолютно.

– Добре. Я покличу служницю прибрати.

Вона, як завжди, зачинила двері на ключ.

А за кілька хвилин до мене й справді прийшли. От тільки зовсім не служниця… А хтось, на кого я зовсім не очікувала.