Розділ 46.1

Посеред ночі я відчула легкі доторки до моєї щоки. Хтось ніжно, ледве торкаючись, гладив мене по обличчю...

Я розплющила очі, але в напівтемряві не одразу зрозуміла, хто переді мною – Тео чи Олівер.

– Я тебе розбудив… Пробач.

– Ні… нічого… Я навіть рада, що ти мене розбудив, – я сіла і уважніше поглянула на нього. Свідомість поступово прояснювалася, і я нарешті зрозуміла, хто ж переді мною. – Тео…

Він нахилився зовсім близько, його пальці продовжували ковзати по моїй щоці. Він був так близько, що його дихання лоскотало мої губи.

Зараз Тео нагадував того чоловіка, якого я так пристрасно цілувала в оранжереї. Його хмурість зникла… разом із нею зникло й напруження, яке я відчувала між нами раніше.

– Я скучив… – прошепотів він, і перш ніж я встигла щось відповісти, його губи знайшли мої.

Його поцілунок був легким, ніжним, я б навіть сказала – неспішним. Здавалося, він смакував кожну мить, розтягував задоволення. Я хотіла поговорити, хотіла запитати… Але в якийсь момент забула про все і просто почала відповідати йому.

"Ось воно… це відчуття… коли всередині наче щось вибухає…"

Його поцілунок ставав усе сміливішим, ніжність поступово змінювалася пристрастю, а мій розум тьмянів під цим натиском. Його пальці пробіглися по лінії мого підборіддя, спускаючись до шиї, змушуючи мене тремтіти від кожного дотику.

Я втратила відчуття часу. Здавалося, світ за межами цієї кімнати перестав існувати. Були тільки ми – наші сплутані подихи, серцебиття, що збивалося з ритму, тепло його тіла, що огортало мене, ніби кокон.

Ми вже не сиділи – ми лежали. Його руки ставали все сміливішими… Можливо, саме це в якийсь момент і протверезило мене.

– Стривай… зачекай… – я злегка відштовхнула його, і він зупинився.

Тео відсторонився настільки, що я перестала відчувати вагу його тіла. Але його очі… вони були затуманені, сповнені бажання. Він дивився на мене, ніби зовсім не розумів, чому я його зупинила.

І вже за секунду знову поцілував мене.

Я знову не змогла не відповісти…

Та все ж цього разу я змогла втримати свій розум на межі реальності...

– Тео… Тео… зачекай…

– Ти не хочеш? – інтимно шепнув мені на вухо і одразу там же й поцілував, чим викликав табун мурашок.

Мої руки, які намагалися його відштовхнути, опинилися в замку над моєю головою – він не залишив мені шансів на опір.

– Не в цьому справа…

– Тоді що? – його губи спускалися все нижче, до вирізу моєї сорочки.

– Я хочу поговорити… Будь ласка…

Теодор завмер.

Кілька секунд він не рухався, притискаючи мене до ліжка своїм тілом. Потім я почула його важкий видих – і він відсторонився.

Його погляд, коли він подивився на мене знову, вже не був затуманеним – в ньому з’явилося усвідомлення.

– Це так необхідно?

– Так. Для мене це важливо.

– Добре, давай поговоримо, – неохоче погодився він.

Тео зліз із мене й сів поруч, на відстані витягнутої руки. Мені одразу стало холодно. Розпалена його дотиками шкіра вкрилася сиротами. Інстинктивно я притулилася до нього, поклавши голову йому на плече.

– Розкажи мені…

– Що саме?

– Все. Чому мене тут замкнули? Що сталося після нашого повернення? Що з Олівером?

Здається, не варто було згадувати ім'я його брата, тому що Тео одразу підірвався з місця і пішов геть.

– Ти куди?

– Води випити…

Так він сказав, але я бачила, що моє запитання його розізлило.

– Розкажи мені хоч щось.

Він поставив склянку на стіл з глухим стуком і різко повернувся до мене.

– Добре. Дещо я тобі розповім. Тепер ти живеш тут. І найближчим часом вийти не зможеш.

– Що? – я не вірила своїм вухам.

"Що за дурниці він говорить?"

– Ти жартуєш? Це зовсім не смішно.

– Ніяких жартів, – холодно відповів він.

– Але чому?

– Тому що реальність, у якій ти жила… змінилася.

– Що ти маєш на увазі? Я не розумію. Ти можеш нормально мені все пояснити?

– Можу. Але не хочу.

Тепер у його голосі прозвучала втома.

– Чому?

– Боюся…

– Боїшся?

– Якщо можна так сказати, – хмикнув він. – Швидше, я просто не хочу, щоб із твоїх очей зник цей закоханий блиск, коли ти дивишся на мене.

Я вдивлялася в його обличчя, і мені ставало все страшніше.

– Чому він має зникнути? – прошепотіла я.