Розділ 45.2

Весь день я провела в тій розкішній кімнаті, відчуваючи, як вона повільно перетворюється на тюремну камеру. Ніколи раніше не думала, що навіть у таких чудових покоях може бути настільки некомфортно. Частково в цьому була винна Марта – служниця, яка, яка як цербер слідкувала за мною. Вона перевіряла мене, напевно, що пів години, і це жахливо дратувало.

Я не знаходила собі місця. Не могла нічого робити... Навіть їсти майже не хотілося. З усіх розваг тут були хіба книги, але я не мала настрою читати. Спочатку просто лежала, обдумуючи все, що відбувається, але що більше заглиблювалася в роздуми, то страшнішими ставали здогадки. В якийсь момент у мене навіть розболілася голова, і я зрозуміла, що потрібно переключитися на щось інше.

Вперше в житті я вирішила завести щоденник. За останні кілька тижнів сталося стільки всього, що я відчувала, як ці події просто розривають мене зсередини. Мені потрібно було виплеснути свої думки й переживання на папір. Розпочала я свою історію з приїзду в палац. Спочатку мені було важко висловити свої почуття, але потім я так захопилася, що зовсім забула про час.

– Час вечеряти, – увірвалася в мої думки набридлива Марта.

Я незадоволено підняла голову, намагаючись стримати роздратування.

– Залиш вечерю на столі, я повечеряю пізніше.

– Вона охолоне, – сказала очевидне.

– Я знаю. Але зараз я хочу побути наодинці.

– Вам краще повечеряти зараз. Тоді перед сном зможете прийняти ванну.

"Та ким вона себе вважає?! Думає, може вирішувати за мене?"

Я різко встала зі стільця, глянувши на служницю так, що будь-хто інший уже відступив би назад. Але Марта навіть не кліпнула, здавалося, їй було байдуже.

– Ти передала мої слова його високості? – суворо запитала я, різко змінюючи тему.

Марта не одразу відповіла, ніби щось обмірковувала.

– Передала.

– І?

– Його високість велів передати, що по можливості до вас прийде.

Я скептично звузила очі.

– І як давно ти отримала це повідомлення?

– Перед обідом.

– Хм… і чому ж тоді я отримую його аж перед вечерею?

Вона підтисла губи, помітно напружуючись.

– Ви не запитували, – сухо відповіла Марта.

Я зітхнула, підійшовши до неї майже впритул. Різниця в зрості була явно не на мою користь, але я чудово знала: у таких ситуаціях важливий не розмір, а впевненість.

– Здається, моїй особистій служниці бракує розуму, – протягнула я холодним, глузливим тоном.

– Що?! – Марта явно обурилася.

Я кинула на неї такий погляд, що вона миттєво замовкла.

– Ти смієш мені перечити?! – Довелося підвищити голос. – Ти – служниця, а я – твоя господиня!  

 Вона могла скільки завгодно поводитися зверхньо і зухвало, але точно не посміла б кричати на мене. З якихось причин вона не хотіла мені служити як це належить, але вона точно підкорялася котромусь з принців... а отже... у неї був невеликий вибір.

– Мій господар...

– Твій господар наказав служити мені. Чи я не права?

– Ні… ви праві, – нарешті процідила вона крізь зуби.

– Тоді поясни мені, чому ти вважаєш, що повідомлення від принца можна затримувати? Чи ти настільки дурна, що не розумієш, наскільки це важливо?

Вона явно злилася, але приховувала це за маскою байдужості.

– Я… прошу пробачення, – вибавила вона з себе. Звісно щирістю тут і не пахло, але мені було достатньо і цього.

– В тебе лише один шанс. Інакше тебе замінить хтось розумніший. А зараз йди.

Вона кілька секунд стояла і дивилася на мене, ніби не могла повірити в те, що зараз сталося.

– Як скажете, – злість так і сочилася з її голосу.

Я знала, що з нею у мене будуть проблеми.

– Стій.

Марта зупинилася, але не повернулася до мене повністю, лише трохи повернула голову.

– Щось ще?

– Краще навіть не думай мені пакостити.

– І не збиралася.

"Точно збиралася. І навряд чи зараз відступила від своїх планів…"

Я знала, як прислуга яка недолюблювала свого хазяїна могла іноді поводитися. Нічого очевидного, нічого такого, за що можна було б відразу покарати – просто прохолодна їжа, просто м'ятий одяг, просто надто гаряча чи холодна вода у ванній, просто надто деручий гребінець... І таких "просто" могло бути безліч. Але я не збиралася цього терпіти.

Власне, так і закінчився цей день. Принца я так і не дочекалася. У якийсь момент, роздратована й виснажена, я зрозуміла, що безглуздо сидіти й чекати. Варто лягти відпочити – сили мені ще знадобляться.