Розділ 39.1

Можливо, мені здалося, але виглядало так, ніби своїм приходом ми їх перервали. Клариса й Теодор затихли й мовчки чекали, поки ми займемо свої місця.

– Леді Кларисо, Ваша високосте, доброго вечора. Рада вас бачити, – привіталася я, злегка вклонившись.

– І ми, – холодно відповів Теодор навіть не поглянувши на мене.

"Це він так намагається приховати наші стосунки… чи… що? Невже це так необхідно?"

Його байдужість різонула мене по серцю, але, звісно, я не подала виду. Однак погляд Олівера виразно говорив про те, що він все одно помітив.

– Доброго вечора, – озвався кронпринц, усміхаючись. – Сподіваюся, ми нічого не перервали? Здається, ви й без нас добре проводили час.

Він галантно відсунув для мене стілець і допоміг сісти, але я лише роздратовано зиркнула на нього. Мені й так не подобалася ця ситуація, а він ще й підливав масла у вогонь. Та звісно він не збирався прислухатися до мене.

– Ні, що ви, – відповіла Клариса, зберігаючи бездоганну ввічливість. – Ми просто спілкувалися на цікаву для нас обох тему.

"І чому її слова звучать як провокація?"

Я не хотіла вестися, але не змогла стримати ревнощів, які роздирали мене зсередини.

– І про що ж саме? – невинно запитала я.

– Про політику та економіку, – так само невинно відповіла вона, хоча в її виконанні подібне виглядало як  глузування, а можливо й відверте знущання.

– Про політику та економіку? – приєднався Олівер, надпиваючи вино. – Поділіться детальніше. Навряд чи в цій кімнаті є хтось, хто знається на політиці більше за мене.

Погляд Теодора помітно потемнішав. Здається, він сприйняв ці слова на свій рахунок. Напевно, зараз він відчував себе повним дурнем… хоча в цьому він не був самотнім. Я теж відчувала себе дурепою. Я не знала, хто в цій темі був більш обізнаний серед присутніх, але точно знала, хто був обізнаний найменше. І звичайно це була я. Ніколи не цікавилася подібним.

– Звісно, – Клариса усміхнулася. – Ми говорили про заворушення серед торгових гільдій на півночі.

– Он воно як…

– Так. Я ж із півночі, тож не можу не хвилюватися про це.

– Звісно. І як… вам чимось допоміг мій дорогий брат?

– Так. Він дав мені кілька корисних порад щодо врегулювання конфлікту.

– Чудово. Чудово, – Легко погодився Олівер, ніби й справді радіючи, що Тео зміг їй допомогти. Але через секунду його обличчя набуло більш суворого вигляду. – Хм… Мені цікаво тільки одне.

– Що саме?

– Чому ваш батько не озвучив це питання у своєму звіті? Наскільки пам’ятаю, в останній доповіді не було нічого подібного. Якби ми знали, обов’язково допомогли б.

Клариса зберігала холоднокровність, але було видно, що слова Олівера їй не надто до вподоби.

– Це почалося зовсім нещодавно, – відповіла вона. – Якщо ми не впораємося за наступний місяць, батько обов’язково звернеться до вас по допомогу.

– Звісно, – спокійно кивнув Олівер. – Будемо раді допомогти.

– Звісно…

– Але це цікаво. Ви ж зараз учасниця відбору, і все одно берете активну участь у керуванні герцогством. Справжня володарка Півночі.

Його слова звучали глузливо, і це явно розлютило Кларису.

– Так, – відповіла вона різко. – Я серйозно сприймаю владу… Це, знаєте, не кожному дано.

А ця шпилька точно призначалася Оліверу. Та здається він вмів триматися в подібних ситуаціях значно краще, ніж навіть Клариса. Кронпринц був готовий і далі продовжувати словесні баталії, та й леді не збиралася відступати. Я бачила, що ситуація стає дедалі напруженішою, тому вирішила змінити тему.