Розділ 29.1

Так званий суд було призначено одразу після вечері. Відбувався він у тому ж залі, що й дебати. Тільки тепер на сцені опинилися лише ми з Еліаною.

Ми зайняли свої місця, розташовані прямо навпроти королівської сім'ї у повному складі.

Олівер дивився на мене дещо схвильовано, а от Тео… З ним мені вдалося перетнутися поглядами лише раз, і, як завжди, я не змогла зрозуміти, що він означав.

"Чому він зовсім не дивиться на мене? Ніби зовсім байдужий..."

Звісно, я розуміла, що нам не варто видавати себе, але мені хотілося бодай на мить відчути підтримку... бодай лише одним коротким поглядом.

Чим більше я дізнавалася про Теодора, тим більше запитань у мене з’являлося.

"Це так дивно... усе мало б бути зовсім навпаки..."

Щодо суду, я була спокійна… Ну, майже. Звісно, ситуація неприємна, але мені не було чого приховувати. Я не ставила їй того синця, і не збиралася за нього відповідати. Тим більше, з артефактом правди все швидко повинно було стати на свої місця.

Якщо відверто, мені й самій було цікаво, звідки в неї той синець.

"Невже пішла на самопобиття, аби підставити мене? Та ні… не може бути, вона надто любить себе..."

Еліана, звісно, була здатна на багато що, але нанести собі синці чи навіть попросити когось… Навряд. Хіба що вона мазохістка, але раніше за нею я такого не помічала.

Я більше схилялася до варіанту з хорошим гримом. Вона цілком могла зімітувати синець.

За цими думками я не помітила, як усі зібралися, і ось почався розгляд нашого інциденту.

– Сьогодні ми зібралися тут через неприємність, що сталася вчора. Якщо коротко, то леді Еліана де Лафер стверджує, що леді Каміла Рільє напала на неї й завдала тілесних ушкоджень. Подібна поведінка неприйнятна не лише в стінах палацу, але й загалом. Тому якщо це виявиться правдою, леді Каміла Рільє муситиме покинути відбір.

На обличчі Еліани засяяла злорадна усмішка.

"Ну звісно, насолоджується моментом..."

Але вона швидко згасла, коли Гарольд продовжив:

– Проте якщо ця інформація виявиться неправдивою, покарання буде застосовано до самої леді Еліани.

Її губи стиснулися в тонку лінію, а погляд метав блискавки.

– Оскільки свідків немає, єдиний спосіб з'ясувати правду – це застосувати артефакт правди. В цьому нам допоможе уповноважений представник храму – жрець Роберт Гілберг.

До зали вийшов невисокий чоловік у стандартних одежах храму. Проте він був без каптура, і я змогла добре розгледіти його обличчя.

"Щось у ньому не так..."

Хитрий погляд, очі, що бігали з боку в бік, і зарозуміла усмішка… Можливо, я просто накручувала себе, але не могла позбутися думки, що все пройде не так гладко, як мені здавалося.

– Одразу скажу, що в подібному божественному артефакті закладена величезна сила… Сила, необхідна, аби з'ясувати істинні наміри будь-якої людини. Боги дали нам це знання, і ми завжди користуємося ним із острахом і повагою.

"Острахом і повагою? І чому я не вірю його словам?"

– Та його сила не безмежна, тому зазвичай можна поставити не більше десяти запитань. Аби все пройшло якнайшвидше й найякісніше, запитання ставитиму я. Запрошую леді Еліану.

Дівчина піднялася зі свого місця й підійшла вперед, до п'єдесталу, де лежав білий камінь.

– Покладіть руку на артефакт.

Еліана підкорилася.

– Якщо ви говоритимете правду, артефакт змінить колір на зелений. Якщо ж почервоніє – це означатиме, що ви обманюєте. Вам зрозуміло?

– Так, – сказала вона, і камінь одразу ж став зеленим.

"Серйозно? Отак просто змарнувати одне запитання?!"

Обурена була не лише я. У залі почулося незадоволене бурмотіння.

Але храмовник їх проігнорував.

Ні король, ні королева ніяк не відреагували. А отже, для нього ці шепотіння не мали значення.

– Скажіть… Леді Каміла Рільє напала на вас?

– Так, – артефакт засвітився зеленим.

"Та хто ж так ставить запитання?!"

Дехто в залі ахнув.

"Ну звісно… зробіть із мене злодійку."

– Це сталося вчора ввечері?

– Так.

– Чи завдала вона вам ушкоджень?

– Так.

І весь цей час камінь залишався зеленим.

А я зрозуміла, що у мене серйозні проблеми. Дуже серйозні проблеми.

"Це неможливо! Цей камінь бреше! Але… чому?"