Розділ 28.2

– Леді Каміло, що вас пов’язує з принцом Олівером? Чи були ви тісно знайомі з кронпринцом до відбору?

Я ледве стримала нервовий видих.

"І що мені на це відповісти, щоб не викликати ще більше неприязні у свій бік?"

Натягнула на обличчя посмішку й вирішила відповісти максимально правдиво. Я не знала, хто поставив це запитання і з якою метою, але був шанс, що ця людина знала правду і могли її розкрити зараз чи пізніше. З мого боку було б великою помилкою брехати.

– Ми бачилися кілька разів під час відпочинку на півдні, де я була разом із сім’єю, – спокійно відповіла я. – Але ми не були близько знайомі. Навіть друзями нас не можна назвати.

– Добре, – розпорядник перевів погляд на наступне запитання. – Леді Ізабелло, воно адресоване вам. Які почуття у вас викликає його високість принц Олівер?

Я помітила, як її обличчя ледь-ледь скривилося.

"Роздратування? Дивно..."

Звісно, вона швидко взяла себе в руки й відповіла дуже лаконічно:

– Я не надто близько знайома з принцом, тому поки що у мене до нього… нейтральні почуття.

Вона ледь помітно запнулася на слові "нейтральні", ніби підбирала правильне формулювання.

В кімнаті запанувала напружена тиша.

Більшість учасниць бачили в ній майбутню королеву. А тут... така прохолодна відповідь.

"Це точно не те, що від неї чекали. Чи справді вона так байдужа, чи це просто маска?"

Я майже впевнена, що ця відповідь запалить у декого бажання діяти рішучіше. Особливо в тих, кому принц Олівер справді подобався.

Наступне запитання знову було адресовано мені, але цього разу стосувалося Теодора.

– Що саме відбувалося на вечері між леді Камілою та принцом?

Щось усередині похололо.

"Та що ж таке? Якась незрозуміла провокація... І провокували не тільки мене..."

Я все ще намагалася тримати обличчя, поки гарячково придумувала відповідь. Правду цього разу не можна було говорити… ні в якому разі.

– Це дещо особисте запитання, яке стосується тільки нас із принцом, – тихо відповіла я.

Звісно, я не розраховувала, що така відповідь бодай когось влаштує. Навпаки, всі ще більше насторожилися, тому я вирішила додати трохи правди, аби заспокоїти публіку.

– Якщо в кількох словах, то ми повечеряли, поговорили, а також принц влаштував мені прогулянку королівською оранжереєю.

Звісно, останній пункт теж було б краще не озвучувати, аби не провокувати заздрість, але я вирішила, що цю інформацію просто необхідно розповісти, аби приховати більший секрет.

В мій бік посипалися  погляди сповнені неприязні, але нічого нового я для себе не побачила.

– Дякую вам, леді Каміло, – коротко сказав розпорядник. – Залишилося лише три запитання. – Він перевів погляд на Жозефіну. – Це запитання адресовано леді Жозефіні.

– Мені? – її голос звучав трохи невпевнено.

"Просто нервує? Чи їй теж є що приховувати?"

– Так. І воно звучить так: чи є у вас рідні брати чи сестри?

"Яке дивне запитання…"

Жозефіна ледь помітно напружилася.

– Ні… принаймні я про це нічого не знаю… – її голос був рівним, але я помітила, як легенько тремтять її руки.

"Вона приховує, що має родичів? Але навіщо?"

– Дякую, леді Жозефіно, – коротко кивнув розпорядник.

Наступне запитання було адресоване Кларисі.

– Леді Кларисо, це запитання для вас.

– Звісно.

– Чи були ви знайомі з принцом Теодором до відбору?

З кожним наступним запитанням ставало все очевидніше: хтось знав наші секрети. Вони не викривали нас прямо, але натякали на те, що знають, змушуючи нас всіх нервувати.

Звісно, Клариса не була з тих, хто буде хвилюватися через таке просте запитання. А от я напружилася.

"Вони могли бути знайомі раніше?"

– Так, – спокійно відповіла вона. На її обличчі навіть заграла легка усмішка. – Ми познайомилися ще до відбору. Проте я не буду розповідати, за яких саме обставин.

Її відповідь ще більше розбурхала в мені цікавість… і підозри…

"У них є спільне минуле? Скільки ж всього Тео приховує?"

– І останнє запитання адресоване леді Еліані.

– Мені? Так… звісно…

– Чому на дебати леді Каміла прийшла останньою?

Вона застигла на секунду. Дівчина зовсім не очікувала подібного запитання.

– Що?.. – її голос зірвався на пискляву ноту.

Вона швидко скинула маску здивування і роздратовано відмахнулася:

– Звідки мені це знати? Можливо, вона надто довго збиралася.

І демонстративно відвернулася, більше не бажаючи щось пояснювати.