Розділ 28.1

Запитань поки що було небагато – всього з десяток. Більшість із них стосувалися всіх учасниць одразу, а не когось окремо. Важко було сказати ким саме вони були поставлені, але очевидно, що їхня мета – краще пізнати нас, конкурсанток відбору. Можливо, більшість з них були вигадані самими організаторами відбору. Хоча звісно не обійшлося і без провокаційних запитань.

– Отже, леді, можемо розпочинати. – Гарольд розгорнув перший папірець. – І так... перше запитання для... всіх учасниць. – Розпорядник окинув нас пильним поглядом на якусь секунду і продовжив, – І звучить воно так. Що вас найбільше дратує в поведінці інших учасниць?

І чомусь майже всі одразу поглянули на мене.

"І що їм так у мені так не подобається?"

Я частенько ставила собі це запитання раніше, коли тільки приїхала до столиці, але я давно змирилася, що відповіді на нього не знайду. Виявилося, я помилялася. Сьогодні мені таки вдасться дізнатися гірку правду.

Ось тільки мене це більше не хвилювало.

Якщо коротко, то більшість висловилися про порушення норм етикету та негласних правил такого ідеального аристократичного світу... аристократичного світу в який я не вписувалася. Надто виділялася і не в хорошому сенсі, тим всіх і дратувала.

Але звісно були й інші відповіді.

– Леді Жозефіно?

– Найбільше мені не подобається обман. Нерідко буває важко зрозуміти хто справді щирий, а хто лукавить. Й іноді це переходить всі межі. – Вона промовила це з такою рішучістю, що в кімнаті повисла тиша. А її погляд був спрямований на Еліану та Ізабеллу. Не впевнена, що хтось окрім них це ще хтось помітив, але їхні обличчя, хоч і всього на мить, але посірішали. Це принесло задоволення і Жозефіні, і мені.

– Дякую. Леді Кларисо?

– На мій погляд... щирість переоцінено, – вона кинула легкий зневажливий погляд на Жозефіну й продовжила. –  Але, безперечно, важливо вміти читати інших, навіть якщо вони брешуть. І ті, хто цього не вміє… Що ж, напевно, їм не місце при владі.

Вона повільно провела поглядом по присутніх, ніби роблячи невидимі позначки: не варта уваги, не конкурентка, не загроза…

– Слабкість та нездарність – ось що найбільше мене дратує в інших... і не тільки в кандидатках цього відбору. –

Її слова звучали зарозуміло та глузливо.

Я могла її зрозуміти, вона була вихована військовим і перейняла риси, які не притаманні більшості дівчат... але це не давало їй право насміхатися над іншими. З таким ставленням вона навряд зможе завести тут бодай якісь дружні стосунки. Хоча, судячи з усього, вона цього й не бажала.

– Дякую всім. – Розпорядник ледь помітно всміхнувся і продовжив. – Наступне запитання теж адресовано всім учасницям. На що ви готові піти, щоб стати королевою? Чи є межа, яку ви не переступите?

Почалися типові відповіді:

– Я б ніколи не зазіхнула на життя, здоров'я чи власність іншої людини.

– Життя людини – найцінніше, я б ніколи заподіяла шкоди.

– Важливо діяти справедливо.

Майже всі відповідали щось подібне. Але чомусь це все звучало не щиро, ніби стандартна фраза, яку завчили напам'ять.

Так, можливо, більшість із них справді не були готові порушувати закон у своїх прагненнях, але я чудово знала, як влада може змінювати людей. Сьогодні вони впевнено говорять про свої принципи, але чи будуть дотримуватися їх завтра?

І відчула щирість у словах лише в кількох учасниць. Я могла поручитися за себе й свої слова, та й Жозефіна звучала більш ніж щиро, а от хто мене здивував – так це Ізабелла.

Вона говорила так, ніби їй справді байдуже і до принца, і до трону. Її голос був спокійним, розважливим, без жодної нотки удаваності. Якби я не знала всього, що сталося до цього моменту, я б, напевно, їй повірила, настільки щиро це звучало.

Клариса ж знову виділилася. Її відповідь, як і попередня, прозвучала різко, навіть безжально.

— Влада дарує свободу. Тому її треба добиватися будь–якими способами.

У залі запанувала коротка, майже напружена тиша.

Думаю, не лише мені кортіло перепитати: чи справді вона готова на все? Чи є в неї межа, за яку вона не переступить?

Але ніхто так і не наважився поставити це питання.

– Дякую за чесність, – кивнув розпорядник. – Наступне запитання: що важливіше – королівський статус чи любов?

На перший погляд, запитання здавалося простим, адже варто лише обрати щось одне з двох, навіть не обов'язково пояснювати свій вибір. Але така проста відповідь могла багато, що сказати про людину.

– Любов, – сказала одна з учасниць.

– Любов, кохання, дружні відносини – повинні бути на першому місці, – підтакнула інша.

Але були й протилежні відповіді.

– Королівський статус, – як завжди впевнено відповіла Клариса.

– Статус важливий, він дає силу, – додала ще одна учасниця.

І в мене і в Жозефіни вибір був очевидний, а от Ізабеллі довелося викручуватися. Раніше вона сказала, що королівський статус її не надто цікавить, але вочевидь і любов вибрати вона не вважала можливим.