Розділ 27.2

Картина, що постала переді мною, виявилася… цікавою.

У спільній вітальні, схлипуючи, сиділа Еліана. Вся в сльозах, оточена натовпом: кілька кандидаток включно з Ізабеллою, прислуга, і звісно Гарольд, головний розпорядник, теж був тут. Для повного щастя тут бракувало лише королівської родини. 

Але головне було не це.

Головне було те, що на її обличчі красувався величезний синяк під оком.

– Отакої… – тихо пробурмотіла я від несподіванки.

"Вона на мене хоче це повісити?"

– Леді Каміло, нарешті ви тут, – промовив Гарольд. Його голос був рівний, без тіні осуду.

– Так… У чому справа?

– Леді Еліана стверджує, що ви на неї напали. І якщо це так…

– То у мене будуть великі проблеми, – з усмішкою закінчила я за нього. Чесно кажучи, я не знала, плакати чи сміятися. Коли я продумувала план, як вилетіти з відбору, чому я не подумала про такий спосіб? Дуже ефективний… А, таак… репутація. Щоб її.

– Власне, так. Якщо вашу провину буде доведено, вас доведеться виключити з відбору.

– Зрозуміло.

– Ви напали на леді?

– Ні… я б так не сказала.

– Брехуха! – вигукнула Еліана, витріщившись на мене. – Ти напала на мене вчора ввечері!

Я зітхнула.

– Та невже? Тоді чому ви чекали аж до ранку, аби про це повідомити?

Я вже встигла помітити, що Еліана не надто розумна. Так, вона вміє плести інтриги, але займає в неї це купу часу.

– Я… я… – вона запнулася, явно не очікуючи такого питання.

– Еліана хотіла закрити на це очі. Але коли я зранку побачила її синець, то сказала, що таке не можна спускати з рук, – втрутилася Ізабелла. Це було дивно. Вона зазвичай не брала участі в таких перепалках.

– Он як… Але я стверджую, що цей синець – не моїх рук справа, – схрестила руки на грудях і впевнено поглянула на оточуючих.

– Леді Каміло… у вас є бодай якісь докази вашої невинуватості?

– Ні. А у леді Еліани є бодай якісь докази моєї провини?

Від такого напору присутні помітно розгубилися.

– В такому випадку варто провести розслідування… Хм… От тільки у мене є сумніви, що без втручання храму й використання артефакту правди щось можна буде з’ясувати, – я багатозначно глянула на Гарольда. – Звісно, це дрібниця, але все ж подія сталася на території палацу. Тому, якщо необхідно, я готова. А ви, леді Еліано?

Еліана скрипнула зубами. Очевидно, вона не сподівалася, що справа зайде так далеко.

– Звісно… якщо це необхідно…

Гарольд кілька секунд мовчав, щось обдумуючи, а потім сказав:

– Королівська сім'я має власний артефакт. Оскільки під питанням участь однієї з кандидаток, його використання буде доречним.

– Он воно як... – Еліана дещо зблідла, але намагалася триматися невимушено.

– Чудово. Коли розпочнемо? – я ж залишилася незворушною. Мені не було чого приховувати. Навіть якщо взяти до уваги той так званий напад вчора ввечері  – важко було назвати нападом. В крайньому разі – самообороною. Все ж таки вона перша схопила мене за руку…

– Все буде готово сьогодні ввечері. Я повідомлю детальніше. А зараз, думаю, не варто відступати від наміченого плану. За пів години ми зберемося тут, щоб відкрити скриньку запитань. До зустрічі, – спокійно сказав Гарольд.

Я вже розвернулася, щоб піти до своєї кімнати, коли почула жалісний голос Еліани:

– Ні… Як мені залишатися тут із нею? Вона становить загрозу для мене!

Проте сльози леді не надто зачепили розпорядника. Він байдуже відповів

– Не хвилюйтеся, все скоро вирішиться. І у вас є Емілія. Вона не дасть вас образити.

На цьому він розвернувся і пішов геть.