Розділ 25.2

Підготовка до сну зайняла якісь п’ятнадцять хвилин. Але заснути виявилося значно складніше. Події вечора не йшли з голови. Наші з Тео поцілунки змушували мене червоніти навіть зараз. 

"Як я, людина, що завжди тримала себе в руках, могла поводитися так необдумано?" 

"Це точно побічна дія еліксиру... "

"Чи ні?"

Спогади про теплі дотики губ змінювалися тривожними думками. Еліана та її погрози, витівки Ізабелли – усе це можна було б пережити. Але найбільше мене непокоїв Теодор. У ньому ховалося стільки загадок. І хоча я розуміла, що ми знайомі зовсім недовго, аби відкритися одне одному повністю, його секрети тривожили мене. Так само, як і його стосунки з Олівером.

Сьогодні за вечерею я зрозуміла, про що саме говорила королева. Її переживання були не даремними. Вони з Олівером були братами, але їхні стосунки були надто напружені. І я не хотіла бути тією, хто остаточно зруйнує їх. Проте що я могла вдіяти? Тео мені подобався, а я – йому. Єдине, що спадало на думку, – це змусити Олівер розчаруватися в мені або знайти когось, хто зможе привернути його увагу. От якби ще це було так просто.

З такими думками я й заснула. І снилося мені щось дивне... та тривожне.

У сні я стояла в темній, майже порожній кімнаті. Лише непроглядний морок навколо. Єдине, що я могла бачити, – це Тео й Олівер. Вони стояли поруч, обидва простягали до мене руки. Їхні очі дивилися на мене, але я не відчувала радості – лише смуток.

Я мала зробити вибір.

Кого б я не вибрала, комусь із них буде боляче. Я розуміла це, але не могла вирішити, що робити. Раптом вони обидва почали віддалятися.

– Зачекайте! – крикнула я.

Інстинктивно я побігла за Тео. Та скільки б я не намагалася його наздогнати, він ставав дедалі далі й далі. Урешті-решт я впала на коліна, безсила й розгублена.

Переді мною з’явилася рука Олівера. Він дивився на мене своїми ясними очима, які обіцяли тепло й любов. Я намагалася знайти поглядом Тео – він стояв далеко й лише сумно дивився на мене.

Раптом усе зникло.

Тепер я була сама. У кімнаті запанувала мертва тиша, яка давила з усіх боків. Мені стало страшно. Але в цей момент у голові почувся жіночий голос. Він шепотів мені щось дивне.

"Не помилися... Він не зможе без тебе... Від тебе залежить доля всієї країни... Не залишай його..."

– Кого?! Кого саме?! – закричала я в порожнечу.

Але скільки б я не кричала, відповіді не було.

Прокинулася я в холодному поту. Серце гучно билося в грудях, і ще довго я не могла заспокоїтися. Найдивніше було те, що сон я пам’ятала до найменших деталей, хоча зазвичай сни зникали, щойно я відкривала очі.

Інтуїція підказувала мені, що цей сон був непростим. Моє внутрішнє я кричало мені, що цей сон важливий, навіть доленосний. Якби ж ще правильно зрозуміти його.

Я лежала, вдивляючись у темряву стелі, намагаючись знайти відповіді. Мене турбувала поведінка Тео. Він поводився дивно. Його секрети й приховані емоції здавалися перепоною, яку я мала подолати.

І саме тоді мене в моїй голові виникла ідея... ідея для благодійного заходу.

– Так, я одразу вб’ю навіть не двох, а трьох зайців! – прошепотіла я вголос.

Цей захід стане можливістю дізнатися більше про Тео, привернути до себе увагу потрібних людей і... можливо, поговорити з кимось про мій сон. Відчуття тривоги не залишало мене, але принаймні я знала, з чого почати.