Розділ 25.1

Тео не став проводжати мене до самої кімнати. Як тільки ми вийшли з оранжереї, між нами знову виникла та невловима дистанція. Ми більше не торкалися одне одного і майже всю дорогу мовчали. Напевно, він, як і я, був дещо засмучений тим, що нам доведеться приховувати наші стосунки ще деякий час. На прощання Тео ледь помітно посміхнувся, побажав мені доброї ночі і пішов, залишивши мене одну в тихому коридорі.

На дворі вже була глуха ніч, і тиша огортала все навкруги. Поки я була поряд із Тео, ця тиша здавалася комфортною, навіть затишною. Але щойно я залишилася одна, вона стала гнітючою, викликаючи бажання швидше добігти до своєї кімнати. Я тихо відчинила двері, намагаючись не потривожити сусідку. Та, як виявилося, вона ще не спала.

– Повернулася... – процідила вона крізь зуби.

Еліана сиділа на дивані, схрестивши руки на грудях. Її погляд палав ненавистю, і я відразу зрозуміла, що вона чекала на мене.

– Повернулася, – спокійно відповіла їй.

Я не бачила сенсу розпочинати з нею суперечку, тому просто направилася до своєї кімнати. Мені, звісно, ще треба було навідатися до вбиральні, але я вирішила почекати, доки Еліана заспокоїться та піде. Не хотілося псувати собі цей вечір.

– Куди це ти зібралася?! – Вона підірвалася до мене з гучним криком. 

Вона схопила мене за руку й змусила повернутися до неї. Її хватка була несподівано сильною, а очі блищали від злості.

– Що тобі від мене потрібно? – холодно запитала я, намагаючись не показувати свого роздратування.

– Сама дрібничка, – зневажливо усміхнулася вона. – Перестань крутитися біля принців. Дратуєш.

Я зітхнула, але залишити подібні претензії без відповіді не могла. До того ж ми були наодинці, і це давало мені можливість діяти більш вільно.

– А ти, як я бачу, хочеш одразу обох? Чи це не надто жадібно з твого боку?

– Не надто, – скривилася Еліана. – І це не твоя справа, обох я хочу чи одного. Ми з Ізабеллою все давно вирішили. Їй дістанеться кронпринц Олівер, а мені – Теодор.

– Хм... Зрозуміло, – коротко відповіла я, та звісно не збиралася на цьому закінчувати. – Але є одна маленька проблемка.

Вона звузила очі, її хватка стала ще сильнішою.

– Яка?

– Я з цим не згодна, – холодно промовила я й одним різким рухом викрутилася з її захвату, який виявився не таким вже й сильним як я думала. Другим різким рухом я заломила їй руку, змусивши опуститися на коліна.  Все-таки я виросла в провінції і моїми друзями довгий період часу були сусідські хлопчаки. Саме вони й навчили мене захищатися. І хоч в якийсь період мені довелося забути про спілкування з ними, але я завжди знала, що ці знання можуть бути корисними, тому час від часу відпрацьовувала прийоми. Ось і знадобилося.

–  Ай! Що ти?! – Еліана закричала від болю, але я швидко приклала трохи більше зусиль, щоб змусити її замовкнути.

– Мовчи, а то буде ще болючіше, – попередила я.

– Ах ти! Та я тебе… Як тільки Ізабелла стане королевою…

Я сильніше натиснула на її руку, змусивши її замовкнути.

– Слухай уважно, – тихо, але твердо сказала я. – Мені абсолютно байдуже на ваші з Ізабеллою плани. Але я не дозволю, щоб мене принижували чи втоптували в бруд. Не зачіпай мене. Це зрозуміло?

– Ай! Так, так! – прохрипіла вона, та потім додала: – Але ти маєш триматися подалі від принців!

Я зітхнула, усвідомлюючи, що навіть біль нічого її не навчить.

– Я можу нічого не робити, – сказала я спокійно.

– Добре…

– Але проблема в тому, що не я вирішую. Принци самі зроблять свій вибір. А якщо судити з того, як пройшла сьогоднішня вечеря, то, Еліано, ти – як кістка в горлі для обох із них.

Я відпустила її й відступила. Вона залишилася сидіти на підлозі, притискаючи до себе руку й дивлячись на мене з ненавистю.

– Ти ще пошкодуєш, – прошипіла вона тихо, але достатньо голосно, щоб я це почула.

Я зітхнула ще раз, розуміючи, що так просто вона не дасть мені спокій.

– Треба бути обережною… з нею і з Ізабеллою теж, – прошепотіла я сама собі й зачинила двері до своєї кімнати.