Розділ 22.1

– Принц Олівер… дуже рада вас бачити, – її голос звучав солодко, а очі блищали від бажання сподобатися.  Маркіза очевидно хотіла привернути увагу до своєї персони, он і груди як виставила.

А принцу нічого не залишалося, як відповісти. Та навіть підкоряючись вимогам етикету, він зумів зробити це по-своєму – сухо й максимально формально, ніби кожне слово було йому в тягар.

– Так… так, звісно.

Він навіть не поглянув на неї, коли це говорив. Вся його увага належала мені. І це напевно був єдиний момент за весь час нашого знайомства, коли мені це було до вподоби... і все завдяки леді Еліані.

– Ви прекрасні, – звернувся до мене тим часом Теодор, змусивши мене зашарітися.

Ми дивилися в очі один одному і між нами ніби відбувався безмовний діалог. Але цю чарівну мить зіпсував звук скреготу зубів десь поруч. Я швидко перевела погляд, але так і не зрозуміла, хто саме був його джерелом – Олівер чи Еліана? Та мені це було байдуже, а Теодору, здається, й поготів. Він навіть не глянув у їхній бік. Натомість він наблизився до мене, простягнув руку і м'яко промовив:

– Дозвольте вас провести.

– Звісно, – відповіла я, вкладаючи свою руку в його.

Ми рушили, залишивши за собою "масовку", як я подумки назвала Еліану та Олівера. Але я все одно не могла не посміхнутися, коли позаду почула байдужий голос кронпринца.

– Ну що ж, леді Еліано, ходімо.

– Так… - Її голос зовсім втратив впевненість.

Кілька хвилин ми з Теодором ішли мовчки, аж поки він не запитав:

– Як ваші справи? Вечори зараз досить холодні, сподіваюся, ви почуваєтеся добре?

Я одразу зрозуміла, до чого він натякає. Наша вчорашня прогулянка... Мої щоки миттєво запалали, коли я пригадала той момент: як він нахилився до мене, як серце застигло в очікуванні... Здавалося, ось-ось між нами не залишиться і подиху відстані. Але замість цього він простягнув руку, щоб зняти той клятий листочок з мого волосся. Я тоді намагалася приховати розчарування, і тепер знову почувалася так само.

– Ні, все добре, – запевнила я. – Мені подобається осіння прохолода. У столиці осінь набагато м'якша, ніж у нашому баронстві.

– Так, я й забув, ваше баронство знаходиться дещо північніше. Здається, воно межує з герцогством Нортгем?

"Нортгем? Це ж родинні землі леді Клариси Нортгем. Чому це прозвучало так наче вони знайомі?" - Я трохи насупилася, але швидко відкинула ці думки, змусивши себе виглядати спокійною. 

"Каміло, досить вигадувати дурниці!"

– Так, ви праві. Наші землі межують, хоча їх розділяють болота. Аби дістатися одне до одного, доводиться їхати в об’їзд через графські володіння Грінвудів.

– Розумію, – відповів він, але в його голосі прозвучала якась нотка смутку.

– Вас щось хвилює? – обережно запитала я.

– Ні, – він ледь помітно похитав головою. – Просто задумався про місця, у яких ніколи не був.

– У вас ще все попереду, – усміхнулася я, намагаючись розвіяти його смуток.

– Можливо, – відповів він тихо, наче говорив сам із собою, а його погляд загубився десь далеко. Та я вирішила не допитуватися, тим більше, що ми дісталися кінцевої точки нашого шляху – кімнати, де й буде відбуватися вечеря.

На мій подив кронпринц та його леді на сьогоднішній вечір вже чекали біля входу. Очевидно, вони обрали якийсь інший, швидший шлях.

Він миттєво помітив наше наближення і, трохи напружено всміхнувшись, звернувся до нас із демонстративною привітністю:

– Леді Каміло, леді Еліано, – голос принца Олівера змусив нас обох зупинитися. – Це вітальня з найкращим видом у всьому палаці. Саме тут ми сьогодні повечеряємо.

Його слова були адресовані нам обом, але очі дивилися лише на мене. Я помітила роздратування в його погляді, і навіть обурення. Він явно був незадоволений, що моєю увагою заволодів інший.

– Та невже? – Не змогла не вставити своє слово Еліана. Їй дуже не подобалося відчувати себе зайвою.

Я ж лише всміхнулася і дозволила Теодору провести мене всередину.

Кімната була невеликою, з мінімальним, але стильним набором меблів. Єдиною її особливістю було величезне вікно, яке займало майже всю стіну. Біля нього стояв невеликий стіл, рівно на чотири персони.

Ця вечеря обіцяла бути цікавою.