Розділ 21.1

Коли я повернулася до кімнати, натрапила на Еліану. Зазвичай вона не надто бажала проводити час зі мною на одинці, але цього разу дівчина явно чекала на мене. Її обличчя було похмуре, а руки складені на грудях. Очевидно, Еліана була чимось сильно не задоволена. І я була більш ніж впевнена, що зовсім скоро дізнаюся чим саме.

– Про що ти говорила з королевою?

"Ось і воно!"  – Так, я могла б і здогадатися. Напевно подумала, що у королеви до мене особливе відношення. Хоча... вона була в чомусь права... воно таки особливе... Проте я зовсім не розуміла, чому вона думає, що я  зобов'язана їй відповідати.

– Що, пробач? Не знала, що маю тобі звітувати, – я схрестила руки на грудях, повторюючи її позу, і кинула на неї скептичний погляд.

Еліана різко підвелася й наблизилася до мене майже впритул.

– Якщо ти… не скажеш мені… – Її слова звучали загрозливо, але мене її погрози не надто вражали. Якщо чесно, так і кортіло відповісти: "То й що?" Але я вирішила зробити інакше – сказати правду. А що як це трохи полегшить мені життя?

– Я скажу, – посміхнулася я безтурботно.

– Скажеш? – Еліана виглядала збентежено, розгублено, я б навіть сказала – шоковано. Напевно, вона готувалася вибивати з мене інформацію, а тут я готова дати їй її на блюдці, просто так.

– Скажу. - Кивнула впевнено.  – Королева порадила мені припинити привертати увагу принців і дати їм спокій. А ще вона сказала, що з мене не вийде гарна королева.

Еліана кілька секунд мовчала, дивлячись на мене так, ніби я щойно сказала найбільшу дурницю у світі. Здавалося, вона очікує, що я от-от вибухну сміхом і додам: "І ти повірила?" Але я мовчала. Її розгубленість змінилася гримасою гніву, а обличчя перекосилося, ніби вона збиралася знищити мене одним лише поглядом.

– Яке ж ти стерво! - Врешті вибухнула вона. – У тебе все одно нічого не вийде! Ні принц Олівер, ні принц Теодор тобі не дістануться! – Гаркнула дівчина, гримнувши дверима так, що вікна мало не повилітали.

– Може, треба було збрехати? – Пробурмотіла я сама собі. Але відповіді, звісно, не було.

Я вирушила до спальні. До вечері залишалося зовсім небагато часу, і варто було поквапитися. Оскільки сьогодні моєю парою мав бути принц Теодор, я обрала свою найкращу сукню – ту, що придумала сама. Звісно, пошиттям займалися не мої руки, але дизайн був цілком і повністю моєю ідеєю.

Сукня кардинально відрізнялася від усього, що зараз було модним. Жодних корсетів, жодних надмірно пишних спідниць – лише легкість і витонченість. У цій сукні я мала запам’ятатися надовго. От якби ще вечеря з принцом Теодором проходила на одинці... і нам не заважали сторонні... Та навіть так, я все одно була рада.

Приготування зайняли небагато часу. Емілі трохи затрималася в Еліани, але до мене все ж встигла. Благо, зачіску і макіяж я вирішила зробити сама, інакше ми б спізнилися.

Коли настав час, ми з Еліаною з’явилися у вітальні. Вже за кілька хвилин за нами мав прийти Гарольд і провести до місця зустрічі.

Наші погляди перетнулися лише на секунду, але цього вистачило, щоб обидві оцінили вбрання одна одної.

Еліана справді постаралася. Такої відвертої сукні на ній я ще не бачила. У неї були гарні форми, тож, можливо, хтось міг і зацікавитися. Але не те щоб мене це надто хвилювало. Мене не цікавили чоловіки падкі на такі відверті провокації.  Я вірила, що якщо чоловікові справді хтось подобається, то він ніколи та нізащо не поведеться на подібне.  А якщо все-таки повівся - отже це точно не мій чоловік. Тому моя реакція була більше ніж скромною... радше абсолютно байдужою.

А от Еліана не стримувала своїх емоцій. Вона оглянула мою сукню з голови до п’ят і  гордовито фиркнула, задерши носа. Напевно, вирішила, що вона надто проста і надто закрита, не те що її сукня.

Що ж... скоро побачимо... 

І саме в цю мить роздався стук. 

– Заходьте.

На порозі стояв зовсім не Гарольд, як ми того очікували, а принци власною персоною. І, може це не надто гарно, але я насолоджувалася, погляди обох були спрямовані зараз на мене, а не на Еліану.