Розділ 20

На чаювання до королеви я збиралася вся на нервах. Більше ніж зазвичай. Напевно це досі так проявлялася побічна дія. Тільки я ніяк не могла зрозуміти чому вона то з'являлася, то зникала. На сніданку я відносно тримала себе в руках, а зараз ледве не впадала в паніку через не суттєві дрібниці.

Ніяк не могла вибрати, що вдягнути, які прикраси взяти... і взагалі, не могла забути її погляд на сніданку. Я точно привернула її увагу, і чомусь була на сто відсотків впевнена, що не з хорошої причини це сталося.

Ми всі зібралися в холі і чекали на розпорядника. Він, як завжди, з’явився хвилина в хвилину.

- Леді... Вітаю вас. Всі зібралися?

Всі були на місці, тому ми дружньо (якщо можна так сказати) вирушили за розпорядником.

- Сьогодні на вас чекає чаювання в королівській оранжереї. Там наші талановиті садівники змогли підтримувати сад вічнозеленим і квітучим. Це унікальне місце палацу. Сад було задумано та частково спроєктовано самою королевою, і туди не пускають нікого без її на те згоди.

Всю дорогу поки ми йшли, Гарольд детально розповідав нам про оранжерею, і я якщо чесно, вже не могла дочекатися аби її побачити. За його словами, це була не просто оранжерея, а справжнє чудо.

Ми зайшли й ахнули. Здавалося наче ми потрапили в чарівну казку. Тут було купа зелені, квітів, ставок з різноманітними рибками, і навіть пташки, що які робили це місце ще більш живим. Надзвичайно. Саме те, що треба для відпочинку, особливо в холодну пору року, коли все це не можна побачити на вулиці.

Вийшла з оранжереї на ватних ногах... Горло пересохло не на жарт, і мені до болю хотілося пити.

– Леді Каміло, все гаразд? – трохи стурбовано запитав Гарольд. Чесно кажучи, я зовсім не очікувала побачити його тут.

– Так... усе добре, – криво всміхнулася й попрямувала вперед. 

Дорогу до своїх покоїв я вже запам’ятала, тому не бачила сенсу чекати на розпорядника. А ще хотіла побути на одинці... і врешті перестати тримати обличчя. Хоч я і не була впевнена, що це мені зараз добре вдавалося. В середині бушувала справжня буря з емоцій та почуттів, і я гадки не мала як її втихомирити.

Сама по собі закоханість в принца було не те чого я хотіла... Сам по собі принц - справжня загадка... Але тепер, ситуація стала ще складніша.

"І що мені з усім цим робити?"

– Не сприймайте слова Її Величності надто близько до серця, – несподівано сказав він.

– Що? – Я аж зупинилася, настільки мене збентежили його слова. 

Гарольд говорив про королеву, але в його тоні відчувались нотки, які більше пасували б турботливому батькові чи братові.

– Кажу, що вам не варто перейматися словами Її Величності. Вона, як і будь-яка мати, прагне лише найкращого для своїх синів.

– Я розумію... - Зітхнула я, - Але що робити, якщо один із них мені подобається,  а іншому подобаюсь я... чи можливо навіть обом?

Гарольд на мить замислився, ніби підбираючи правильні слова, а потім сказав:

– Хай усе йде своїм шляхом. - Його слова звучали спокійно та мудро. І я б навіть хотіла саме так усе сприймати... та не могла.

– Якби все було так просто...

– Життя взагалі не просте, – з легкою усмішкою сказав він. – Але ви впораєтеся.

Я гірко посміхнулася, відчуваючи, що впевненість Гарольда у моїх силах аж ніяк не переконує мене саму.

– Чому ви мені це кажете? Адже я не подобаюся Її Величності. З її слів, саме через мене у принців виникають конфлікти.

– За цей короткий час я дізнався про вас трохи більше, ніж королева, – сказав він майже пошепки, – і, відверто кажучи, не бачу нічого поганого у вашому спілкуванні з принцами.

– Але ж...

– І король також не бачить, – швидко додав він.

"Король теж?"

"Це означає, що думки короля та королеви різняться? Тепер і  їхні суперечки будуть через мене? Ще тільки цього бракувало…"

– Хм... зрозуміло...

– Здається, я не заспокоїв вас, а тільки додав переживань.

– Та ні..., - я спробувала заперечити його слова, та все було надто очевидно.

– Я ж бачу... - Тепло відізвався він. - Але ви маєте зрозуміти, що далеко не все залежить від вас. Конфлікти принців? Думаєте якби вас не було, вони не знайшли б причину для конфлікту?

– Знайшли б?

– Хм..., - Гарольд тепло всміхнувся, тим самим підтверджуючи свої слова. - Ситуація між ними не проста... Тому не беріть на себе занадто багато. Вам просто необхідно зробити свій вибір... вибір, що буду вам до душі.

– Добре... Гарольде, дякую за ваші слова. Гарного вечора, – сказала я, коли ми підійшли до нашого крила.

– Ми побачимося трохи раніше, ніж завтра. У вас сьогодні вечеря з одним із принців.

– У мене? – Здивування було щирим, не думала, що я буду перша в списку.

– Саме так

– Яка я везуча, – з легкою іронією відповіла я.

– Це безсумнівно так.

– І з ким саме?

– З принцом Теодором. Але вечеря не буде приватною, якщо ви пам'ятаєте. Разом із вами вечерятимуть принц Олівер та його пара на цей вечір – леді Еліана.

Я трохи напружилась, почувши ім’я моєї "любої"сусідки, але наскільки могла приховала емоції. Все одно нічого змінити не вийде. Залишалося лише сподіватися, що вечір не буде надто зіпсовано.

– Зрозуміло. Ще раз дякую, Гарольде. Мабуть, піду збиратися.

– Бажаю вам успіху та гарного вечора, леді Каміло.

– І вам усього найкращого, – відповіла я, повернувшись до дверей своїх покоїв із легким відчуттям неспокою, яке тліло десь у глибині свідомості.

Королеви ще не було.

- Будь ласка, присідайте.

Звісно місця не були записані ні на кого, але всі хотіли зайняти місце поближче до королеви. Ще б пак, мама принців, її слово точно гратиме роль при виборі супутниць життя. Я ж воліла сісти десь в середині аби не приваблювати зайвої уваги.