Розділ 19

Лише коли я залишилася на одинці зрозуміла, що сильно змерзла і поспішила повернутися до кімнати. На моє щастя, всі вже спали, і мене ніхто не тривожив.

Та питання, що роєм крутилися в моїй голові, ще довго не давали мені спати. Я не розуміла Теодора. Ось я вирішила, що я дізналася про нього трохи більше... зрозуміла трохи краще, але в одну секунду все змінюється, і все це здається примарним міражем, що зникає в те ж секунду варто мені лише наблизитися.

"Що він мав на увазі своїми останніми словами?" 

"Чому його поведінка була такою суперечливою?"

"Що ж він приховує?" 

"Чи є місце для мене в його серці?"

На всі ці запитання у мене не було відповіді, лише здогадки. І на превеликий жаль, деякі з них були не надто обнадійливі. Єдине, що я точно знала - це те, що з ним легко не буде... ніколи не буде. І навіть якщо Теодор відкриється мені, ці стосунки все ще будуть складним випробуванням для нас обох... І чи готова я до таких складнощів... зовсім не була впевнена...

Звісно, після такої ночі, ранок видався ненайкращим. Темні кола під очима й головний біль були лише вершиною айсберга.

- Емілі, сьогодні я, напевно, поснідаю в себе.

На ці мої слова дівчина зам'ялася.

- Щось не так?

- Я чула, що на сніданок мають прийти їхні величності, тому краще не пропускати.

- Хм... зрозуміло. Ну що ж, тоді допоможи привести мене до прийнятного стану.

Крокуючи до обідньої зали, я помітила як кілька дівчат обігнали мене. Вони не просто поспішали до їдальні, здавалося, від того, хто прийде перший залежало все.

"Хм... хтось влаштував забіг, про який я нічого не знаю... чи тих хто прийшов останнім не будуть годувати?" - І перша й друга ідея були абсурдними, тому я не піддалася загальним настроям і не спішила. Часу до початку було достатньо.

Картина, що постала переді мною - все прояснила. Ледве я зайшла в середину, можна було побачити рівень задоволення потенційних наречених по їхніх посмішках. І от що цікаво - цей рівень абсолютно точно відповідав наближеності за столом до королівської родини... і звісно принців. Хоча останнім явно було байдуже. Вони сиділи за столом з фальшивими посмішками, явно не надто слухаючи, що від них хочуть. Моя поява це не сильно змінила. І від Теодора і від Олівера мені дісталися лише короткі вітальні погляди.

Звісно мені дісталося місце у самому кінці, що було не дивно, адже я прийшла остання. А от те, що Клариса та Ізабелла сиділи майже в самому кінці, мене трохи здивувало. Я все ж таки думала, що для них це мало більше значення.

За кілька хвилин до нас приєдналася вся Королівська родина.

Привітання, кілька ввічливих запитань, що нічого не означають, і як тільки королівська пара взялася за прибори, нам теж можна було розпочати сніданок. Трапеза йшла не спішно як і завжди, всі насолоджувалися їжею. І не дарма, адже кухарі в королівському палаці були справжніми майстрами своєї справи. Коли королева завершила сніданок та відклала прибори, це стало сигналом для всіх інших зробити те саме. Благо, часу вистачило аби спокійно поїсти.

- Сподіваюся, вам, дорогі наші леді, сподобався сніданок? - Її слова прозвучали тихо та вишукано, з легкою ноткою величності. Напевно, аби звучати так, потрібно роки практики в ролі королеви. Я от не впевнена, що змогла б так. Та що там казати. Мені і ці королівські сніданки важко даються. Я надто звикла, що зранку завжди снідаю або в себе, або в колі родини. І ми не надто дотримуємося етикету. Ніхто не чекає поки батько почне їсти, і не має заборонених тем для розмови, і розмову може починати хто завгодно. І мені це було до душі. Ось і ще одна причина, аби не ставати королевою.

- Так, все дуже смачно.

- У вас чудовий кухар.

- Ніколи не куштувала такий смачний омлет.

Приблизно так всі відізвалися на запитання королеви. Що не дивно. Навіть якби на столі стояла проста несолодка каша, її б все одно хвалили. Так вже заведено - схиляти голову перед сильними цього світу.

- Я дуже рада це чути, - королева лише злегка всміхнулася, та її посмішка зовсім не торкнулася очей. - А як просувається підготовка плану благодійного вечора?

- Все добре.

- Все гаразд...

Цього разу голоси звучали дещо тихіше. Це насправді було непросте завдання пов'язане не тільки з креативністю, а й з умінням розподіляти бюджет. А це не те, чим зазвичай любили займатися дворянки. Особисто я, не любила. Зовсім. Але оскільки я була єдиною дитиною в сім'ї, то батьки вирішили, що мені ця наука має знадобитися і батько з ранніх років привчав мене вести справи в баронстві і звісно розподіляти бюджет. Тому так, я не любила, але вміла. А от за інших леді я не була впевнена.

- Прекрасно. Оскільки це завдання дещо розтягнене в часі. Ми не хочемо аби ви сумували. Тому сьогодні, дорогі леді, я запрошую всіх вас до мене на післяобіднє чаювання. Окрім цього, ми вирішили додати ще дещо, аби відбір став ще цікавішим, - Королева замовчала на хвилину, нагнітаючи інтригу, і на видиху продовжила. - Кожного другого вечора мої дорогі сини будуть вечеряти з кожною з вас, аби ви змогли краще познайомитися. Детальніше вам розповість розпорядник.

На цьому король та королева відкланялися. Окрім привітання король не промовив ні слова за сніданком, але як я вже зрозуміла, це була його звична поведінка. А от те, що вони обоє кинули на мене дивні погляди перед тим які піти - точно не було звичним, а ще могло означати цілу купу проблем для мене.