Розділ 17

Я виспалася. Дуже добре виспалася.
Прокинувшись, зрозуміла, наскільки сильно я була виснажена останніми днями. Здавалося, моє тіло просто вимкнулося, аби нарешті відновитися. Вирішила, що при нагоді варто подякувати принцу і не лише за те, що врятував мене, але й за те, що, хоч і ненавмисно, дав можливість так добре відпочити.

"Як же добре...", - саме така думка була у мене в голові, коли я солодко потягалася в ліжку вже в третій раз.

"Здається, кронпринц ще щось говорив про перепади настрою..." 

Прислухалася до себе, але зрозуміла, що нічого подібного за собою зараз не помічаю. 

"От і добре!"

Коли прийшла Емілі, вона трохи здивувала мене новинами:

- Пані, ви нарешті прокинулися! - В її голосі відчувалися легке хвилювання і, можливо, полегшення. - Мені Альберт сказав, що ви довго спатимете, але я не думала, що настільки довго.

- Так... так склалося, - я знизала плечима, намагаючись виглядати невимушено. Хотіла вже сказати, що це побічна дія ліків, але вчасно передумала. Не варто привертати зайву увагу чи, тим більше викликати підозри.

- Що я пропустила?

- Спільний сніданок з їхніми величностями та оголошення нового завдання.

- Хтось запитував, чому мене немає?

- Ні.

- Гаразд. А що там за завдання?

- Конверт лежить у вас на столику. Там усе детально описано. І ще дещо.

- Що саме?

— Леді Жозефіна хотіла з вами побачитися.

Мимоволі її ім'я викликало у мене незрозуміле роздратування. Надто сильне, аби я могла просто закрити на це очі. 

"Ось і перепадати настрою..."

- Жозефіна?

Я хотіла з нею поговорити і все прояснити, але відчувала, що краще зробити це пізніше. Зараз мої емоції вирували навіть при згадці її імені. Не впевнена, що розмова пройде як слід.

- Так, пані.

- Скажи, що не сьогодні.

- Тільки це? Можливо їй щось передати?

- Ні. Не потрібно.

- Як скажете.

- Дякую, Емілі. І, будь ласка, принеси щось поїсти. Вмираю з голоду. 

- Звісно.

Розмова про Жозефіну мене відверто дратувала, і рівень мого роздратування ріс з кожною секундою, а от згадка про їжу майже миттєво заспокоїла мої нерви.

"Здається, аби втриматися і не нагрубити кому не слід, мені доведеться найближчим часом затикати собі рота їжею... і краще смачною, щоб точно подіяло."

Поки Емілі займалася вечерею, я взяла конверт зі столу і прийнялася вивчати нове завдання. Завдання було цікавим: потрібно розробити план благодійного заходу. Умови передбачали, що захід можна організувати як для збору коштів серед аристократів, так і безпосередньо для допомоги тим, хто цього потребує. Бюджет був однаковий в обох випадках, але логічніше зосередитися на заході для знаті — вони могли пожертвувати значно більше.

У листі також зазначалося, що план заходу, який найбільше сподобається журі, буде реалізовано.

Чесно кажучи, це завдання мені дуже сподобалося.  Благодійність завжди була близька моєму серцю. Я намагалася відвідувати такі заходи якомога частіше. А іноді, потайки, брала участь у тих, які не призначалися для знаті. Про це не знали навіть мої батьки та Еббі. Я просто не хотіла, щоб це виглядало як спроба отримати похвалу. Хоча мої батьки радше б мене насварили, адже це не завжди може бути безпечно. 

На виконання завдання нам дали цілий тиждень. Не надто багато, але й не мало. Щось пристойне точно можна придумати. 

"Сподіваюся у мене вийде." 

В цьому випадку справа не у перемозі в черговому етапі відбору, мені справді хотілося придумати щось варте уваги. І навіть якщо мій план не переможе, можливо колись... його все-таки хтось реалізує, а можливо навіть я. І це принесе користь людям. Ось, чого я бажала.

Вечеря виявилася надзвичайно смачною, хоча, можливо, це просто я так зголодніла. День добігав кінця, і я вирішила залишитися в кімнаті. Хотілося уникнути будь-яких несподіванок. Але, здається, вони завжди знаходять мене самі...

Я вже кілька годин обдумувала завдання, але нічого путнього так і не спадало на думку. Найпростіший варіант - це влаштувати благодійний вечір для аристократів. Якщо все пройде добре, то можна зібрати справді велику суму коштів, навіть значно більшу, ніж та, що виділено бюджетом і вже її пожертвувати нужденним.

Основна складність такого плану - це зацікавити аристократів. Більшою мірою, будь-який бал, будь-яке чаювання, чи навіть полювання - це все звичне для них. А отже зовсім не факт, що вони будуть щедрі у своїх пожертвах.

А ще я чудово розуміла, що подібний захід придумає щонайменше половина кандидаток. Це було зовсім не те, що я хотіла. Звісно, можна було придумати захід одразу для нужденних, але і тут все було не так просто: потрібно вибрати місце, визначитися з групою людей кому буду направлена допомога, визначити формат цієї допомоги. І хоч сума коштів на благодійний захід була доволі велика, але її б точно не вистачало б на всі мої забаганки.

Голова йшла обертом.

А ще мене не покидали думки про принців. Олівер? Принц, що відчайдушно хотів завоювати мою прихильність. І навіщо я йому здалася? Я справді думала, що для нього це все гра. Та останні події змусили мене сумніватися у своїх попередніх висновках. Заради гри хіба б хтось пішов на такий ризик як це зробив він? Еліксир, що може за кілька хвилин поставити на ноги... Це справді диво. Мені б хотілося дізнатися про нього більше... От якби до нього мали доступ всі... Це б так полегшило життя звичайним людям... Але напевно була причина, чому його існування було засекречено. І хоч ідея вийти за нього заміж все ще здавалося мені безглуздою, я змінила про нього свою думку. 

А був ще принц Теодор. Ось хто змушував моє серце пришвидшено битися... Щоразу, коли я дивилася на нього, всередині все завмирало. Це навряд чи можна було назвати коханням зараз, але він мені точно подобався. Це була причина по якій, я не хотіла провалитися у цьому відборі. Я не бажала, аби мої навмисні чи ненавмисні помилки завадили нам налагодити бодай якісь відносини.  Хоча... говорити про це, напевно, ще зарано.