Розділ 15

Пізній вечір. Та сама зала переговорів.

- Усі в зборі. Думаю, можна розпочинати обговорення другого етапу відбору, - сьогодні королеві явно не терпілося скоріше розпочати, а разом із тим і завершити це обговорення. Те, що їй розповів Олівер, серйозно стривожило Її Величність.

- Так, звичайно, - кивнув розпорядник, і все пішло за звичним сценарієм. - І знову у нас перша в списку Еліана де Лафер. На мою думку, сьогодні вона показала себе ще гірше. Звісно, можливо, вона ще виправить ситуацію, але поки що мені здається, що вона не надто підходить на роль королеви.

Було очевидно, що не лише король та королева цінували й довіряли Гарольдові, але й усі інші присутні.

- Повністю згоден! - запально вигукнув принц Олівер.

- Підтримую, - висловила свою думку леді Алісія. - Хоч і пройшло всього два дні, але те, що я побачила, говорить не на її користь. До того ж принцу Оліверу вона не до вподоби.

- Зрозуміло, але ми, по можливості, підбираємо наречену не лише Оліверу, - сказав король і перевів погляд на свого другого сина. - А тобі, Теодоре, вона подобається?

Щось у голосі та погляді короля, коли він звертався до Теодора, здавалося іншим. Ледь помітна м'якість... чи, можливо, приховане почуття провини, майстерно сховане за маскою невразливості. І це помітили всі. Абсолютно всі, окрім того, кому цей погляд і ця м’якість були призначені.

Теодор навіть не глянув на батька. Він лише ледь скривився і заперечно похитав головою. Одна лише думка про таку наречену, як Еліана, викликала у нього неприязнь.

- Чудово. Тоді пропоную більше не витрачати час на неї під час наступних обговорень. Хіба що думки принців зміняться.

- Ні, - твердо сказав Теодор.

- Ні за що! - вторив йому Олівер.

На цьому й зупинилися.

- Добре, розпочнемо обговорення леді Жозефіни Лекруа, - озвався розпорядник.

- А вона сьогодні була на висоті! - знову гаряче вигукнув принц Олівер. Він і сам знав, що часом надто запальний у своїх словах, але нічого не міг із собою вдіяти. Коли йому щось щиро подобалося, чи, навпаки, викликало обурення, він не вмів приховувати своїх почуттів, хай як його за це сварили.

Королева кинула на сина суворий погляд, але на словах підтримала його:

- Згодна. Ця дівчина мене сьогодні приємно здивувала.

- Вона всіх сьогодні здивувала, — долучилася до розмови леді Алісія. І справді, вона не очікувала такого від скромної Жозефіни, яка раніше ледь могла сказати кілька слів.

- У неї була слабка опонентка, тому її "тріумф" - спірний, - холодно вставив Теодор. Йому ця дівчина не здавалася ані цікавою, ані гідною звання майбутньої королеви. У цьому відборі, на його думку, ледве можна було знайти хоча б дві-три учасниці, які справді відповідали б такій високій ролі.

- Мені здається, ти осліп! - Вигукнув Олівер. Йому було шкода Жозефіну. Сьогодні вона його приємно вразила, і він розумів, що така дівчина не заслуговує таких слів. Навіть якщо її виступ не був ідеальним, він був достойним.

- Єдиний, хто тут сліпий, це ти, — різко відповів Теодор, навіть не глянувши на брата. Він уникав дивитися на це обличчя, яке було так схоже на його власне.

- Досить! - Король і королева більше не могли цього терпіти. Вони відчайдушно намагалися примирити своїх синів, тож докладали всіх зусиль, аби згладити конфлікти.

- Так, можливо, леді Жозефіна сьогодні не була найкращою, - тихо сказала королева. - Але важливо те, що вона показала себе добре. Більше того, її виступ вказує на потенціал. А отже, її кандидатура варта уваги.

Ці слова ні в кого більше не викликали заперечень. Присутні зробили відповідні записи в блокнотах навпроти імені Жозефіни Лекруа, і обговорення продовжилося.

- Ізабелла Лейвіц… Що ж, вона показала себе, як завжди, добре. Гострий розум, вміння вести серйозну бесіду і відстоювати свою думку. Чудові якості для королеви.

- От якби вона ще не була змією, - буркнув Олівер.

- Олівер! Мені здається, ти сьогодні надто балакучий, - суворо зауважив король. - Говори тільки тоді, коли маєш щось сказати по суті.

- Добре. Буду по суті. Ізабелла Лейвіц отруїла Камілу Рільє.

- Що?!

Усі присутні завмерли від шоку. Усі, крім королеви. Навіть на обличчі Теодора промайнула тінь тривоги.

- У вас є докази? — запитав розпорядник.

- Ні... — неохоче відповів принц, хоча в душі був упевнений у винуватості Ізабелли.

- Тоді як ви дійшли до таких висновків?

Олівер розповів усе, що дізнався від Каміли після дебатів, а також пояснив, чому розслідування неможливе.

- Ти дав їй еліксир?! - Вигукнула королева.

- Дав.

- Олівер!

- Що? Мені потрібно було залишити її помирати?

- Ти впевнений, що вона помирала? І навіть якщо так, як тепер знайти винуватця?

- Знайти винного важливо,  але важливіше, що з нею все добре. До того ж... не впевнений, що ми б змогли з'ясувати ім'я винуватця навіть за інших обставин.

- Олівер...

- Про який еліксир ідеться? - Запитав Теодор, але відповідати йому не поспішали. Він зрозумів це з одного лише погляду короля.

- У будь-якому разі вже нічого не зміниш. А навіть якби була така можливість, я б учинив так само, — сказав Олівер.

Королева стисла губи й несхвально дивилася на сина. Вона розуміла, чому він так вчинив. Та благородство його вчинку ніяк не могли переважити безрозсудність. Ще не відомо, чи не приведе це ще до більших проблем.

- Гаразд, думаю, час перейти до наступної учасниці... вже згаданої леді Каміли, - тихо промовив розпорядник, вагаючись, чи доречно зараз втручатися. Королева кивнула, і обговорення продовжилося.

- Леді Каміла... — Почав розпорядник, але його перебив принц Олівер:

- Виступила чудово.

- Чудово? - Скептично перепитав Теодор. - Ха! Якби це були справжні переговори, то через її слова вже почалася б війна.

Олівер лише закотив очі. Він уже зрозумів, що Теодор готовий на все, аби насолити йому. І часом він навіть дозволяв це, відчуваючи провину за те, що Теодор ріс без сім’ї. У нього завжди були батьки, а у Теодора - нікого.