Розділ 12.3

- Леді Каміло? З вами все гаразд? - Стурбованість Еліани виглядала майже реалістично. Як би не знала її натуру так добре, я б навіть повірила її майстерній акторській грі.

Думала відповісти, що все гаразд, але раптом мені стало ще гірше, тому вирішила, що мовчати не варто.

- Ні... не зовсім...

- Думаю, тут надто важке повітря, - сказала Ізабелла. - Її слова звучали не менш щиро, ніж слова Еліани, і саме тому мені подобалася ця ситуація все менше й менше.

- Леді Жозефіно, ходімо, допоможемо леді Камілі вийти на вулицю і трохи подихати, - запропонувала Еліана.

В голові надто паморочилося. Я не була впевнена, що це гарна ідея, але сперечатися не стала. Ми з Жозефіною, якщо не подружилися, то принаймні точно не ворогували. Я була впевнена, що можу їй довіритися.

- Так... добре...

Дівчата допомогли мені встати... І ми направилися на вихід.

Навздогін я почула слова леді Ізабелли.

- Сподіваюся, вам скоро стане краще... буде дуже шкода якщо ви пропустите дебати.

І от я чула в її голосі зловтіху, і була впевнена на сто відсотків, що це її рук справа, але не могла нічого зробити... не зараз. Та й потім... у мене навряд вийде хоч щось довести...

Ми вийшли з Еліаною та Жозефіною і попрямували до парку. Спочатку свіже повітря й справді дещо мене збадьорило. я навіть подумала, що мене справді скоро відпустить. Але на мій превеликий жаль, це відчуття тривало лише кілька хвилин... кілька хвилин за які ми встигли зайти у глиб парку, де в таку пору не було жодної живої душі окрім нас... і ці кілька хвилин стали вирішальні, бо мені знову стало гірше... значно гірше ніж було до цього. В якийсь момент дівчатам довелося мене тримати, інакше я б просто впала, настільки паморочилося в голові.

- Ось так... сюди... Думаю, можна присісти сюди. Ще кілька кроків, - тараторила Еліана, як раптом скрикнула. - Ай! - Вона відпустила мене буквально спихнувши на Жозефіну і схилилася до своєї ноги. - Як же боляче... здається я підвернула ногу, наступивши на цей маленький камінець... МОЖЛИВО це навіть перелом... Ой, що ж буде... що ж буде...

- Але ж як... Але ж леді Каміла..., - тихо пробурмотіла Жозефіна явно розгубившись від того, що сталося. А мені ставало все гірше і я ледве могла фокусувати увагу на подіях. Голова крутилася навіть коли я заплющувала очі... Благо, слух мене ще не підводив, та й мислила я доволі тверезо...

- Жозефіно, - почувся жалісний голос Еліани, - на тебе одна надія.

- Що? Я? Але, що я можу зробити?

- Жозефіно... будь ласка, допоможи леді Каміли сісти на лавку. А потім мені знадобиться твоя допомога аби дійти до лікаря.

- Але...

- Ти ж не кинеш мене? - Який же у неї був трагічний голос. Акторська гра на висоті.

- Ні... звісно, ні..., - тихим голос відповіла Жозефіна. - Але можливо, краще когось покликати... на допомогу?

- Звісно... ми покличемо. Проведи мене до лікаря і ми одразу когось покличемо й до леді Каміли.

Мої очі були заплющені, тому я не бачила ні Жозефіну, ні Еліану. І хоч розуміла, що це явна пастка, та все одно сліпо сподівалася, що Жозефіна мене не кине напризволяще. 

- Леді Каміло, ви зможете побути трохи самі? - Звернулася до мене Жозефіна.

Це зайняло кілька секунд, але я таки тихо відповіла:

- Так...

- Ось бачиш, з нею все буде добре. Ходімо швидше, - Знову затараторила Еліана.

Всього кілька хвилин і я майже не чула більше голосу Еліани. А голова крутилася з такою ж силою... і до всього мене почало трохи нудити...

"Тільки б швидше хтось прийшов... тільки б швидше..."

Та нікого не було...

Дуже важко було сказати скільки насправді пройшло часу, тому що кожна хвилина зараз для мене була неймовірно довгою. Але в одному я була точно впевнена... якби Жозефіна комусь сказала про мене, вже б точно хтось прийшов. То чому вона цього не зробила? Невже я в ній помилилася?

Більше моїх сил сидіти не було... і я потихеньку опустила своє тіло на лавку, безглуздо сподіваючись, що так мені може стати краще...

Я вже зрозуміла, що все було підлаштовано... так само як і зрозуміла, що чекати на допомогу марно... І або Жозефіна з ними заодно, або вони її залякали. Та важливо було не це... важливо було те, наскільки сильно вони вирішили мені нашкодити. Це могло бути лише тимчасово, аби не дати мені взяти участь у дебатах, але була ймовірність, що їхня ціль -  позбутися мене назавжди.

Дорогі читачі, тимчасово оновлення книги буде відбуватися через день. Думаю десь з кінця наступного тижня я повернуся до щоденного оновлення.