Розділ 12.2

- Дуже дякую, - ввічливо сказала я і зайняла запропоноване місце.

Атмосфера була... дивна. І хоч все виглядало чудово, а аромат чаю був просто неперевершений, він ніяк не міг змінити того, що всі були напружені. Воно й не дивно, ми всі тут були конкурентками й чекали підстави одна від одної.

Я була абсолютно впевнена, що запросили мене сюди не просто так... знати б ще чому?

Після короткої паузи зі мною знову заговорила Ізабелла.

- Леді, Каміло, думаю, ви дещо здивовані цьому запрошенню?

- Не зовсім... Минулого вечора ми дещо зблизилися з леді Жозефіною, тому я була рада отримати від неї запрошення на чай. - Я поглянула на Жозефіну, але вона опустила очі й не бажала дивитися на мене. Це було вкрай дивно. - Але дещо мене все-таки здивувало... - тепер я окинула оком всіх.

- І що саме?

- Сподіваюся не буде грубо якщо я відповім - компанія.

- Хм... дивлячись, що ви маєте на увазі, - Ізабелла майже ніяк не відреагувала на мої слова.

- Думаю я вам не подобаюсь... майже всім тут присутнім.

На секунду на мені зійшлися погляди усіх дівчат, і навіть Жозефіни. Хоч вона на відміну від інших виглядала дещо присоромлено.

Ніхто не збирався ні підтверджувати мої слова, ні спростовувати їх. Звісно, Ізабелла й тут вчинила не так як інші. Вона була надто впевнена в собі. Так само як і Клариса. Хоча, остання лише закотила очі на мої слова, а от Ізабелла зустріла мій погляд впевнено та рішуче.

- Скажу відверто... ви справляєте... не надто приємне враження, але ж ви виросли в провінції. - Вона так говорила, ніби це все пояснювало, щобільше, ніби це мене виправдовувало. - Думаю, нас не варто звинувачувати у певній антипатії, - і пригубила чашку з чаєм. Моя чашка досі стояла пуста.

- Звісно, - ось і все, що мені залишалося сказати. Насправді я могла вступити з нею в дискусію, і ще не факт, хто вийшов би з неї переможцем. Та я такі дебати іноді влаштовувала з викладачами в академії. Знала як відстояти себе та свої інтереси. От тільки я завжди надавала перевагу дискусії, яка була хоч чогось варта. А тут... мені було відверто байдуже, що про мене подумають ці леді.

- У будь-якому випадку, і я думаю зі мною погодяться всі, - Клариса знову закотила очі, та все одно промовчала. А Ізабелла продовжила. - Для на усіх важливо дещо ближче познайомитися один з одним, - вона знову зарозуміло посміхнулася й пригубила чашку з чаєм.

- Абсолютно згодна, - Підтримала її Еліана. - Це допоможе нам всім досягнути спільної мети.

"Мети? Спільної?" 

Я вже хотіла запитати про яку саме мету йдеться, як Ізабелла дуже вчасно помітила відсутність чаю у мене в чашці. І я б і сама собі налила... але ж не прийнято за етикетом, довелося чекати, поки про мене попіклується хазяйка вечора, якою ніби то була Жозефіна, а по факту...

- Ох... у вас ще не має чаю. Чого ж ви мовчали? Дозвольте, я про вас попіклуюся, - і ось це було дуже дивно. Щоб вона, та хто вже уявляє себе королевою, налила мені чай самостійно? Не попросила про це прислугу? Але заварник на столі стояв один і після того, як вона наповнила мою чашу, вона й собі долила з нього чаю, тому я списала все на її бажання показати, яка вона благородна ну і звісно відволікти мене від важливого питання. 

- Дякую... Леді Еліано, ви тільки що говорили про спільну мету. Поясніть... якщо ваша ласка?

- Що тут пояснювати? - Нарешті хоч щось сказала Клариса. Навіть дивно як вона протрималася стільки часу. Судячи з того що я бачила, це не в її характері відмовчуватися. Її поведінка була не менш дивна, ніж в інших. А можливо навіть дивніша, адже Ізабелла їй теж зовсім не подобалася, та чомусь вона вирішила грати під її дудку. - Ми всі тут прийшли на відбір.

- Так... відбір... справді спільний, - протягнула Ізабелла. Та її думка звучала дещо незавершено. І справді, за якусь мить Еліана підхопила її слова і продовжила думку.

- Відбір для всіх спільний, але перемогти може лише одна. Тому важливо не гризтися одна з одною... а створити правильний альянс, який піде на користь для всіх.

Переклад: "Ізабелла ідеальна королева - змиріться."

Натяк був більш ніж зрозумілий. Для всіх. Жозефіна та Селестина були тихі. Клариса зло поглядувала на Ізабеллу. А я? Мені було все одно. Хоча... зверхність і зарозумілість Ізабелли так і спонукали дещо спустити її з небес на землю... Аж руки чесалися... Але оскільки ні корона, ні принц Олівер мене не цікавили, я не бачила сенсу хоч якось реагувати.

Більше ми не говорили ні про що важливе. Звичайні пусті балачки високородних леді.

А десь за пів години... я відчула як у мене паморочиться в голові.

Дорогі читачі, період свят видався для мене дещо напруженим, зовсім не вистачає часу ні на що. Завтра знову буде вихідний. Можливо доведеться взяти ще один чи навіть кілька найближчим часом. Вибачте, та не хочу писати книгу аби як. Думаю, що за тиждень зможу повернутися до нормального графіку. Про всі перерви обов'язко буду попереджати.