Розділ 9.2

Я схопила келих з соком, і випила його одним махом.

Не допомогло... все одно відчувала спрагу, але тепер була впевнена, що ніякою рідиною її зараз не втамувати... Саме тому вирішила з'їсти щось солодке, аби трохи переключити свою увагу. Що-що, а солодощі я любила... Дуже любила. Я обрала полуничне тістечко з вершковим кремом... Смакота...

- Каміло...

Різко розвернулася тримаючи тістечко на тарілці і в тут ж секунду вписалася в принца Олівера. 

"Чому ти ніяк не даси мені спокій?!" 

І так вийшло, що тістечко опинилося не у мене в шлунку, як планувалося, а у нього на костюмі...

- Ой... яке нещастя, - Чесно, я цього не планувала, як і не планувала аби мої слова звучали так іронічно...

Принц Олівер поглянув на мене з під лоба... І здається, це вперше, коли на його обличчі я не бачила його коронну зухвалу посмішку.

- Ти...

- Я?

- Ти спеціально..., - процідив він крізь зуби.

- Небесами клянуся... ні, - Небеса мою клятву прийняли, і йому не залишалося нічого окрім як скрипнути зубами від досади.

- Думаю, вам... ваша високосте, варто поспішити й перевдягтися, - і знову почула скрип зубів, - на вас чекає ще стільки прекрасних дівчат, - Зараз я гордилася собою. Хоч і не спеціально, але у мене вийшло трохи провчити цього нахабу... Як бальзам на душу...

- Перепрошую... мені потрібно йти, - і принц здимів з мого поля зору...

Нарешті... Тепер це тістечко принесе мені ще більше задоволення... І буду я його їсти згадуючи перекошене обличчя принца Олівера... ех...

Та ледве я поклала його собі на блюдце, як за спиною почула голос, що звісно звертався до мене.

- Леді, Каміло... дозвольте запросити вас на танець.

Ех... плакав мій тортик... Та заради танцю з ним, я готова була пожертвувати й тортиком.

Цього разу я поставила тарілку, в цьому випадку не хотілося б повторити попередній конфуз і повільно повернулася до принца Теодора.

Легенько всміхнулася, аби не показувати йому як у мене в середині все тріпоче, подала йому свою руку й сказала.

- Із задоволенням...

Ми вийшли в центр зали nf приєдналися до інших танцюючих пар...

Однак на мій превеликий жаль, принц Теодор не спішив зі мною говорити... тому вирішила брати ситуацію в свої руки...

- Пробачте, минулого разу, я не привітала вас з днем народження. Тому хоч і з запізненням... Вітаю. - На мої слова Теодор якось сумно всміхнувся, а через кілька секунд сказав.

- Тоді був не мій день народження, тому все гаразд.

- Не ваш? - Це було дивно... дуже. Адже вони близнюки і точно мали народитися в один день.

- Ні. Не мій, - та пояснювати він вочевидь нічого не збирався. Натомість принц нахилився трохи ближче і сказав з придихом... - Ви сьогодні захоплюєте... леді Каміло...

- Захоплюю? - Мені забракло повітря, настільки це звучало інтимно та хвилююче.

- Безперечно... це помітив, не тільки я...

І хоч я й раніше чула компліменти в свою адресу, але ніколи вони не були сказані так...

- Дя... дякую, - ось і все що я змогла видавити з себе у відповідь.

Ми продовжували танцювати, і більше не говорили, але я бачила на його обличчі дивний вираз який ніяк не могла розгадати.

Не стрималася...

Запитала...

- Про що ви зараз думаєте?

- Ви дійсно хочете знати? Це знання може бути небезпечне...

Я задумалася на долю секунди та потім все ж кивнула, хоч і не дуже впевнено... Принц Теодор викликав в мені надто сильні емоції, хоч я ще ніяк не могла зрозуміти... які саме.

- Я думаю... про те... як вас викрасти...

- Викрасти? Мене... Навіщо? - Я не змогла стримати сміх. Це звучало абсурдно, але наткнувшись на серйозний погляд Теодора... притихла.

- Навіщо? Просто...

- Просто?

- Здається, це єдиний спосіб провести з вами хоча б трохи часу на одинці...