Розділ 9.1

Виявилося на нас чекав невеликий сюрприз в честь першого прийому, принц Олівер та принц Теодор мали потанцювати з кожною з наречених принаймні один раз. Звісно, така новина всіх розпалила. Ще б пак, така хороша нагода на кілька хвилин залишитися в тісному контакті з одним з принців. 

Сьогодні свято відбувалася у малому бальному залі... на відміну від дня народження принца. Зала була розкішна як і будь-яка інша кімната в палаці, проте, ця мені відверто подобалася більше... я завжди не любила надто багато деталей в інтер'єрі, тому в цій простій та вишуканій залі, я почувала доволі комфортно. Для нас були підготовлені столики, за якими ми могли присісти перекусити, чи перепочити. За одним столом по четверо дівчат, окрім одного, все ж таки тринадцять на три не ділиться. 

Мені дісталося місце за столом з кількома вельми цікавими особами: Ізабеллою Лейвіц, Кларисою Нортгем, та Жозефіною Лекруа. Ситуація з першими двома леді було очевидною, а от леді Жозефіна була мені не знайома.

Якийсь час всі просто насолоджувалися їжею та світськими розмовами. Поки Клариса та Ізабелла зійшлися у словесній дуелі, явно відстоюючи своє право на позицію лідера, я вирішила теж спробувати налагодити спілкування. Тоді під час першого випробування, леді Жозефіна Лекруа не надто привернула чиюсь увагу. Її розповідь була проста і коротка. Та мені здалося, що це радше через природну сором'язливість, а не тому, що вона не мала що розповісти.

- Леді, Жозефіно... як вам у палаці? - Ввічливо поставила абсолютно банальне запитання.

Ледве вона почула звернення - злегка здригнулася. Перевела на мені свій погляд... кілька секунд роздивлялася, напевно роздумуючи, що ж мені відповісти, і нарешті відізвалася.

- Дякую, - прозвучало ледве чутно. - Мені тут дуже подобається. А вам?

- Незвично. Все дуже розкішно, я звикла трохи до простішого інтер'єру... і людей. Але цікаво, - посміхнулася. Нас точно могли слухати, тому не дай небеса говорити щось погане про палац.

- Так... в мене так само, - нарешті я побачила на її обличчі посмішку. Дівчина була чарівна, - густе каштанове волосся і миле майже дитяче личко. Якщо я правильно пам'ятала їй було вже двадцять три, проте вона точно не виглядала на свій вік.

Так ми перекинулися ще кількома незначними фразами, а потім настав час для танців.

- Прошу всіх претенденток вийти на середину, - проголосив Гарольд. - Настав час відкрити бал.

Ми всі як і годиться вишикувалися на середині. Всі гості розступилися і до на нас вийшли принци.

Його високість принц Олівер окинув оком всіх дівчат... І звісно, він вирішив, що я заслуговую особливої уваги, тому затримав погляд на мені довше ніж необхідно. Я ж... як могла в цій ситуації намагалася виразити очима, щоб навіть і не думав запрошувати мене. Та він або не зрозумів, аби просто ігнорував моє безмовне прохання, і в наступну секунду підійшов в притул й простягнув свою руку мені.

- Леді Каміло, чи ви надасте мені честь запросити вас на танець?

Я готова була провалитися на місці... та руку звичайно прийняла, по-іншому просто не можна було...

- Звісно, це задоволення танцювати з вами... ваша високосте, - ми обмінялися посмішками, і за руку зробили кілька кроків до центру зали, аби розпочати танець. Принц Теодор в свою чергу, запросив леді Кларису. Музика заграла й ми закружляли в танці...

- Ну і навіщо, ви це зробили?

- Що саме, Каміло?

- Не прикидайтеся... ваша високосте, - на цих словах він злегка скривився. Я вже не раз бачила як йому зводить вилиці, коли він чув це звернення від мене.

- Все одно не розумію про що ти. Я хотів потанцювати з тобою, тому і вибрав тебе.

- Зрозуміло, - зітхнула, - але фальшиву посмішку з обличчя не забрала. Етикет... щоб його.

- Мені здається... ти не рада.

- А є чому радіти? Весь цей дівочий серпентарій і так мене недолюблює, а ви вирішили підлити ще масла в вогонь.

- Хм... не подумав...

- Так, це не ваша сильна сторона... 

На його обличчі з'явилося обурення. Але як з'явилося, так само швидко й пройшло. Він не сказав нічого, але раптом притиснув трохи тісніше, так, що я змогла відчувати його тіло своїм... А його дихання, лоскотало мені зараз вухо...

- Я можу тебе зараз... прямо тут поцілувати... Не дражни мене... квіточко...

Його дії викликали в мене змішані почуття. З одного боку хотілося відсторонитися, а ще краще демонстративно показати цьому нахабі, що він власне... нахаба. Але з іншого, по тілу пробігли мурашки від того як його руки міцно притискали мене до себе...і від його тихого... такого інтимного голосу...

На моє щастя, танець вже підходив до кінця, і мені не потрібно було нічого відповідати... І як тільки заграла остання нота, я відсторонилася, вклонилася, не збираючись дивитися йому в очі і втекла до фуршетного столу. Хотілося випити чогось прохолодного, перевести подих, і зрозуміти якого дідька я так на нього відреагувала. Він же мені точно не подобається!