Розділ 9

Виявилося на нас чекав невеликий сюрприз в честь першого прийому, принц Олівер та принц Теодор мали потанцювати з кожною з наречених принаймні один раз. Звісно, така новина всіх розпалила. Ще б пак, така хороша нагода на кілька хвилин залишитися в тісному контакті з одним з принців. 

Сьогодні свято відбувалася у малому бальному залі... на відміну від дня народження принца. Зала була розкішна як і будь-яка інша кімната в палаці, проте, ця мені відверто подобалася більше... я завжди не любила надто багато деталей в інтер'єрі, тому в цій простій та вишуканій залі, я почувала доволі комфортно. Для нас були підготовлені столики, за якими ми могли присісти перекусити, чи перепочити. За одним столом по четверо дівчат, окрім одного, все ж таки тринадцять на три не ділиться. 

Мені дісталося місце за столом з кількома вельми цікавими особами: Ізабеллою Лейвіц, Кларисою Нортгем, та Жозефіною Лекруа. Ситуація з першими двома леді було очевидною, а от леді Жозефіна була мені не знайома.

Якийсь час всі просто насолоджувалися їжею та світськими розмовами. Поки Клариса та Ізабелла зійшлися у словесній дуелі, явно відстоюючи своє право на позицію лідера, я вирішила теж спробувати налагодити спілкування. Тоді під час першого випробування, леді Жозефіна Лекруа не надто привернула чиюсь увагу. Її розповідь була проста і коротка. Та мені здалося, що це радше через природну сором'язливість, а не тому, що вона не мала що розповісти.

- Леді, Жозефіно... як вам у палаці? - Ввічливо поставила абсолютно банальне запитання.

Ледве вона почула звернення - злегка здригнулася. Перевела на мені свій погляд... кілька секунд роздивлялася, напевно роздумуючи, що ж мені відповісти, і нарешті відізвалася.

- Дякую, - прозвучало ледве чутно. - Мені тут дуже подобається. А вам?

- Незвично. Все дуже розкішно, я звикла трохи до простішого інтер'єру... і людей. Але цікаво, - посміхнулася. Нас точно могли слухати, тому не дай небеса говорити щось погане про палац.

- Так... в мене так само, - нарешті я побачила на її обличчі посмішку. Дівчина була чарівна, - густе каштанове волосся і миле майже дитяче личко. Якщо я правильно пам'ятала їй було вже двадцять три, проте вона точно не виглядала на свій вік.

Так ми перекинулися ще кількома незначними фразами, а потім настав час для танців.

- Прошу всіх претенденток вийти на середину, - проголосив Гарольд. - Настав час відкрити бал.

Ми всі як і годиться вишикувалися на середині. Всі гості розступилися і до на нас вийшли принци.

Його високість принц Олівер окинув оком всіх дівчат... І звісно, він вирішив, що я заслуговую особливої уваги, тому затримав погляд на мені довше ніж необхідно. Я ж... як могла в цій ситуації намагалася виразити очима, щоб навіть і не думав запрошувати мене. Та він або не зрозумів, аби просто ігнорував моє безмовне прохання, і в наступну секунду підійшов в притул й простягнув свою руку мені.

- Леді Каміло, чи ви надасте мені честь запросити вас на танець?

Я готова була провалитися на місці... та руку звичайно прийняла, по-іншому просто не можна було...

- Звісно, це задоволення танцювати з вами... ваша високосте, - ми обмінялися посмішками, і за руку зробили кілька кроків до центру зали, аби розпочати танець. Принц Теодор в свою чергу, запросив леді Кларису. Музика заграла й ми закружляли в танці...

- Ну і навіщо, ви це зробили?

- Що саме, Каміло?

- Не прикидайтеся... ваша високосте, - на цих словах він злегка скривився. Я вже не раз бачила як йому зводить вилиці, коли він чув це звернення від мене.

- Все одно не розумію про що ти. Я хотів потанцювати з тобою, тому і вибрав тебе.

- Зрозуміло, - зітхнула, - але фальшиву посмішку з обличчя не забрала. Етикет... щоб його.

- Мені здається... ти не рада.

- А є чому радіти? Весь цей дівочий серпентарій і так мене недолюблює, а ви вирішили підлити ще масла в вогонь.

- Хм... не подумав...

- Так, це не ваша сильна сторона... 

На його обличчі з'явилося обурення. Але як з'явилося, так само швидко й пройшло. Він не сказав нічого, але раптом притиснув трохи тісніше, так, що я змогла відчувати його тіло своїм... А його дихання, лоскотало мені зараз вухо...

- Я можу тебе зараз... прямо тут поцілувати... Не дражни мене... квіточко...

Його дії викликали в мене змішані почуття. З одного боку хотілося відсторонитися, а ще краще демонстративно показати цьому нахабі, що він власне... нахаба. Але з іншого, по тілу пробігли мурашки від того як його руки міцно притискали мене до себе...і від його тихого... такого інтимного голосу...

На моє щастя, танець вже підходив до кінця, і мені не потрібно було нічого відповідати... І як тільки заграла остання нота, я відсторонилася, вклонилася, не збираючись дивитися йому в очі і втекла до фуршетного столу. Хотілося випити чогось прохолодного, перевести подих, і зрозуміти якого дідька я так на нього відреагувала. Він же мені точно не подобається!

Я схопила келих з соком, і випила його одним махом.

Не допомогло... все одно відчувала спрагу, але тепер була впевнена, що ніякою рідиною її зараз не втамувати... Саме тому вирішила з'їсти щось солодке, аби трохи переключити свою увагу. Що-що, а солодощі я любила... Дуже любила. Я обрала полуничне тістечко з вершковим кремом... Смакота...