Розділ 8.3

Доброго дня всім присутнім. Я баронеса Каміла Рільє. Мені двадцять один рік і я нещодавно закінчила навчання в столичній академії для дівчат. - Я хотіла сказати ще щось просте й очевидне про себе, але розуміла, що зараз розповідаю якісь сухі факти... ніякої оригінальності. - Як ви вже бачили, можу іноді бути незграбною. Люблю розваги... найбільше полюбляю танцювати на балах. Оскільки я єдина й довгождана дитина у батьків, то звикла, що мене балують... Хотіла б, щоб так було й надалі, навіть коли вийду заміж.

Я зробила невелику паузу, зважуючи, що ще можу додати, і вирішила продовжити бути максимально відвертою... наскільки це можливо з незнайомцями. На принців не дивилася, аби не збитися з думки, хоч цікавість дізнатися їхню реакцію, а особливо реакцію Теодора... просто з'їдала мене з середини.

- Маю також слабкість до тварин, - продовжила я, ледь усміхнувшись. - У нашому маєтку я доглядала за кількома котами, Кексиком, Булочкою, і Пиріжком. Так, варто тільки згадати їхні імена як у мене завжди виникає бажання попоїсти.

У відповідь пролунало кілька усмішок. Я помітила, як одна з дівчат скептично підняла брову, але це мене не зупинило.

- Щодо моїх бажань на майбутнє, - я трохи приглушила голос, ніби говорила про щось дуже особисте, - я хочу, щоб моє життя було яскравим. Щоб було місце і для балів, і для пригод, і для щирих стосунків. Хочу знайти того, з ким це стане можливим.

На цьому я вирішила закінчити свою історію і повернутися на своє місце. Та здається моя розповідь трохи спантеличила всіх, тому що весь час поки я поверталася на своє місце і навіть після того, як я вже присіла... стояла мертва тиша. 

Ще б пак, так опустити себе в очах інших дворянок. На їхню думку, я повелася непристойно, говорила, те про що справжня дворянка навіть і не наважилася б думати... наче звичайна простолюдинка. Хоча, як на мене, це все було звичайне лицемірство...

А от принци сприйняли мою розповідь куди більш благосклонно. Принц Олівер однозначно дивився зацікавленою. Ба більше, мені здається йому навіть сподобалася моя витівка. А принц Теодор? Він теж дивився... та майже як і завжди я не могла зрозуміти вираз його обличчя. Та коли наші очі знову зустрілися він злегка посміхнувся та кивнув мені. Думаю, можна вважати це за маленьку перемогу. І навіть ще більша зацікавленість принца Олівера в мені не могла зараз зіпсувати мій настрій.

Наступною була Ізабелла Лейвіц, от хто випромінював абсолютну впевненість в собі. Вона справді виглядала як недосяжний ідеал не тільки аристократичної зовнішності, але й аристократичної поведінки. 

- Дозвольте представитися. Я - графиня Ізабелла Лейвіц. Єдина дитина. Виросла в люблячій родині, проте окрім любові у нас завжди були присутні відповідальність та дисципліна, - і поки вона все це говорила, то дивилася прямо на мене... зверхньо так дивилася, ніби вказуючи мені на моє місце, на що я лише привітно посміхалася, думаючи про себе: "Як добре що ти така ідеальна...", - На мені як на єдиній дитині і майбутній володарці південних земель, лежить велика відповідальність за процвітання моїх людей, тому дипломатія, ведення справ, організація подій - це все те, що я освоїла на високому рівні. Але на мою думку - моя найважливіша риса характеру - завжди досягати поставленої мети. 

Відверто, це була сильна промова сильного лідера. І так думала не тільки я... а більшість присутніх. На обличчях деяких дівчат я навіть побачила щось схоже на розпач. Вже після однієї її промови, вони готові були здатися і не боротися за принца... А дехто явно хотів потрапити до свити можливої майбутньої королеви. Та що там казати, навіть розпорядник дивився з захопленням... А от принци... на диво ні... Олівер хоч все ще посміхався, та радше думав про своє... взагалі не звертаючи уваги, що вона там говорила. Обличчя ж Теодора я прочитати не змогла, але ні грама приємних емоцій там точно не було.

Наступні виступи були майже ідентичні одне до одного. Дівчата намагалися хоч якось виділитися посилаючись на свої якісь особливі таланти, але не дивлячись на різноманіття цих самих талантів, їхні виступи мало чим вирізнялися: представлення, коротко про сім'ю, і короткий список вмінь та якостей. На фоні всіх інших дівчат виділилася ще одна... та сама, хто затіяв суперечку з Ізабеллою на вечері - дочка герцога північних земель Клариса Нортгем.  Ще тоді було видно, що вона не пасує перед труднощами, але сьогодні вона поводилася ще більш впевнено.

Варто їй було лише вийти, як навіть по ході та рухам було зрозуміло, що вона сильна натура. А її промова? Що ж... їй би бути генералом на полі бою, а не придворною дамою. Принци однозначно звернули увагу, як і розпорядник.

Ну і, як не дивно, але останній номер дістався принцу Оліверу. От кого вітали найбільше. Всім кортіло дізнатися хоч трохи більше про нього.

- Дорогі... леді..., - принц жартівливо вклонився, коли вийшов на середину і звісно чарівно всім посміхнувся. А кому пощастило зачепитися з ним поглядом, червоніли як маків цвіт по весні. - Думаю, представлятися безглуздо, адже ми всі тут зібралися заради мене, - деякі дівчата захіхікали, я на це лише могла закотити очі... хоча не я одна, - Звісно, жартую. Думаю, саме почуття гумору, й оптимізм в будь-якій ситуації це те, що я вважаю своїми сильними сторонами. Думаю, майбутньому королю варто мати не лише розум й інші, звісно корисні навички, але й вміння бачити прекрасне...

Що ж... його промова була... в його стилі... Я дуже сподівалася, що з часом, ця дурь трохи вивітриться з його голови. Тому що упаси небеса мати короля який думає лише про розваги. І хоч я не бажала, аби він втратив це своє бачення прекрасного, та щось підказувало мені, що бути королем зовсім не просто... як-не-як ціла країна людей, які щось постійно від тебе хочуть. А розірватися не можливо.