Розділ 8.2

Всі дівчата як по команді підвелися й злегка вклонилися принцам.

- Дуже радий всіх вас тут бачити, - як завжди в грайливій манері розпочав принц Олівер. - Він пройшовся по кожній звабливо посміхаючись, чим викликав у деякий дівчат приступ зніяковіння і навіть запаморочення. Та хоч він і приділив їм увагу таким чином, але на довго не зупинився ні на кому... аж поки черга не дійшла до мене. І от я не знала, він це спеціально, чи в нього просто така природна здатність псувати мені життя.

Ледве принц Олівер поглянув на мене він посміхнувся ще більше, і я дуже сумнівалася, що це не помітили. Саме тому голову відвернула я. Не збиралася підтверджувати й без того погані для мене чутки. І якось погляд сам собою впав на іншого принца...

Теодор стояв трохи позаду... і здавалося вдав із себе льодяну статую. Проте, я бачила як пильно він стежить за своїм братом... ніби вивчає... І можливо це прояв моєї уяви, та одного разу, всього на долю секунди на його обличчя з'являлася дивна гримаса. Вона так швидко зникла, що я не змогла розібратися, що саме то було, але мені здалося, що Теодор не схвалював поведінки свого старшого брата...

І ось знову наші очі зустрілися...

Мене ніби піймали на гарячому... Захотілося відвернутися, сховатися... але, щось не давало мені це зробити...

Я не могла перестати дивитися в його загадкові холодні очі...

На якусь секунду на його обличчі промайнула легка задоволена посмішка, але вона так само швидко згасла як й інші будь-які його емоції, що я колись бачила...

"Що ж ти приховуєш?"

Та обдумати це не було можливості.

- Оскільки, всі тут. Час розпочинати. І... щоб все було справедливо, всі ви зараз витягнете номер під яким будете виступати. Ваш виступ має тривати не більше п'яти хвилин.

Номери тягнули всі... і принци теж... наступна година обіцяла бути цікавою...

Мені дістався номер три... І мене це цілком влаштовувало. Не перша, але й не остання. І доволі швидко зможу впоратися із завдання.

- Прошу... номер один. Ви готові?

Під номером один виявилася моя "люба" сусідка.

- Так, - вона дещо несміливо встала, поправила уявну складу на сукні й вийшла на середину. Мені навіть здалося, що маркіза заразилася таким недугом як скромність, але це швидко у неї пройшло ледве вона почала говорити.

- Всім доброго дня. - Вона широко всміхнулася, радше від нервів, ніж від радості, і продовжила. - Мене звуть Еліана де Лафер. Наші землі знаходяться на сході нашої країни. Власне, де я та моя родина проживає більшість часу. Але там дуже гарно, і значно тепліше ніж в столиці, тому я зовсім не жаліюся... Хоча столиця теж... дуже гарна..., - вона все говорила і говорила, але поки що було дуже важко зрозуміти хоч щось про неї саму, окрім того, що вона почувалася зараз дуже невпевнено. - Мені дев’ятнадцять і я ще навчаюся. Люблю навчатися. Думаю, що якщо знадобиться, зможу швидко опанувати майже будь-що. Кажуть я розумна, стримана і спокійна, якою і має бути справжня леді, думаю, що так і є...

"Цікаво і хто ж це їй таке сказав?"

В якийсь момент, Еліана більше не мала, що сказати. Кілька секунд тиші, і розпорядник заговорив.

- Дуже дякую вам, присідайте.

Наступним вийшов на середину принц Теодор. І от його короткої розповіді про себе я чекала понад усе. На відміну від всіх нас, його життя було зовсім інше у стінах храму, і ми можемо тільки здогадуватися... яке.

- Думаю називати своє ім'я і титул не має великого сенсу, всі і так його знають. - Теодор злегка всміхнувся, і більшість всміхнулися у відповідь. - Думаю, всі також знають, що я лише нещодавно при дворі. До цього я ріс при храмі. Ну що ж... можу сказати про себе, що у мене нетривіальний розум, я начитаний... храм дає хорошу освіту, хоч і доволі вузькоспеціалізовану, але я завжди вмів шукати потрібну інформацію. Так... а звичайно, я дуже дисциплінований, і відверто вважаю, що успіх приходить до тих хто вміє себе дисциплінувати. Думаю поки що все...

- Дякуємо, ваша високосте... Номер три?

Я встала зі свого місця і збиралася вийти на середину, та мою увагу раптом привернули міцно стиснуті кулаки Теодора... Напевно, саме тому я примудрилася спіткнутися на рівному місці та мало не впасти. Благо, вдалося втримати баланс, щоправда, я показала  піруети до цього часу не бачені в палаці. Одразу почувся сміх... а також перешіптування достатньо голосні аби я точно почула, але не достатньо голосні аби це чули всі.

- Вона ще й незграбна...

- І що тільки принц в ній знайшов.

Зітхнула... вони й справді були впевнені, що я подобаюсь принцу Оліверу... Ну що за нещастя...

Та робити нічого. Натягнула на обличчя посмішку й продовжила рух до середини альтанки, аби постати перед всіма й розповісти свою коротку історію.