Розділ 8.1

Перший спільний сніданок закінчився... хотіла б я сказати добре... але скажу добре що закінчився. Ну не звикла я до такої нервової обстановки рано вранці. Лише десята година, а я вже відчуваю виснаження. А що буде далі? 

Єдине, що мене радувало, це один вихідний - в неділю. Тоді не потрібно було йти ні на сніданок, ні на обід, ні на вечерю, а ще ніяких конкурсів і тому подібного. Цілком вільний день. Навіть можна було покинути це чудове місце під назвою палац і вийти на прогулянку в місто. Але... до цього ще потрібно дожити. А поки що на мене чекав перший офіційний етап відбору.

Ми всі мали зібратися у центральній альтанці королівського парку через годину після сніданку. На щастя, погода хоч і була осіння, але тепле сонечко все ще добре гріло. Тому зараз знаходитися в парку було саме задоволення. Я спеціально вийшла дещо раніше, аби дати собі кілька хвилин часу прогулятися в тиші і насолодитися краєвидами та ароматами осіннього парку. Десять хвилин пробігли як одна мить.

- Доброго дня, шановні наречені, - до нас звернувся розпорядник, щойно ми всі зібралися - Прошу займайте місця.

Альтанка була великою, круглою з комфортабельними лавочками, тому місця вистачало на всіх. Було цікаво поспостерігати, хто і як сідає. Багато про що могло розповісти. Хтось уже ніби потоваришував і сідав близенько один до одного, комусь було байдуже де сидіти і з ким, а хтось намагався сісти якомога далі від людини, що не до вподоби.

Таким чином біля мене утворилася наче пустеля... Навіть якось образливо...

- Нагадаю ще раз, мене звати Гарольд Грін, - продовжив розпорядник, - і я маю честь керувати всіма етапами відбору. Сьогодні його перший етап. Сподіваюся, ви вже всі ознайомилися з виданою вам інформацією.

- Так..., - почувся тихий гомін голосів.

В брошурці, що ми отримали й справді була деяка інформація про перший етап, і звучала вона, якщо одним словом - знайомство. На жаль більше ніяких деталей, то ж можна було лише здогадуватися, що це означало на ділі.

- Прекрасно. Тоді я розповів детальніше як все буде відбуватися. - Дочекався від нас згоди та продовжив. - Сьогодні ваше завдання доволі просте - представитися.

- Представитися? - Перепитала одна з дівчат. Якщо я не помилялася, леді Селестина, одна з таємних прихильниць леді Ізабелли. Вона ніколи не слідувала за графинею як це робила Еліана, але я дуже часто помічала як та копіює її стиль в одязі, зачіски, прикраси... і навіть манеру говорити та ходити. Не знаю як Ізабеллі було за таким спостерігати, але у мене її поведінка викликала мандраж. Не хотілося б щоб хтось так наслідував мене. В такій ситуації ніколи не знаєш чи бажають тобі добра, чи хочуть позбутися тебе і зайняти твоє місце.

- Так. Представитися. І принци і всі ті, хто будуть оцінювати відбір, хочуть дізнатися про вас трохи більше. Не сухі загальновідомі факти, а щось про вашу особистість, такою якою її бачите саме ви.

- Заждіть, ви сказали принци? Не принц? – Запитала леді Клариса. Хоча вона висловила думку багатьох. Після сніданку де принци з'явилися вдвох, всі на це сподівалися... і навіть я.

- Так... вам не почулося. Принци...

Що тут почалося... Справжнє свято... на обличчях у багатьох дівчат розцвіли посмішки... А дехто, я точно бачила, пустив сльозу. Я теж навіть не намагалася стримувати посмішку. Це ж такий шанс познайомитися ближче з Теодором.

- Прошу тиші... Тут варто дещо уточнити. - Всі притихли, уважно слухаючи, що ж нам хоче розповісти розпорядник. - Оскільки обом принцам виповнилося по двадцять п'ять, Король та Королева, вирішили, що відбір наречених це хороша нагода знайти пару обом синам. Але... Якщо принцу Оліверу визначитися з дружиною обов'язково, то принцу Теодору - ні. Він не є наслідним принцом і тому має право одружитися пізніше. То ж все залежатиме від нього.

Звісно, ця інформація була корисна, але нікого не збентежила. Принаймні це був шанс і всі чудово це розуміли.

- А якщо принци оберуть одну дівчину? - Пролунало від ще однієї невідомої мені особи.

- В такому разі тут все буде залежати від дівчини.

- А якщо дівчина теж не знатиме, що робити? Вони ж майже однакові..., - Це питання відверто було ідіотське, а відповідь на нього очевидна. Я лише закотила очі, а от Гарольд спокійно відповів.

- В такому випадку перевага віддається наслідному принцу.

- А вона може вийти заміж за двох? – Почулося зовсім тихе. Я навіть не зрозуміла хто це сказав. І здається не тільки я, але питання прозвучало, і здається дівчата затаїли подих чекаючи на відповідь. Якщо пауза затягнеться, у нас може з'явитися кілька непритомних красунь. 

- Ні. – Спокійно та впевнено відповів чоловік.

Почувся видих розчарування. Здається, хтось і справді на це розраховував. Воно й не дивно історія моєї Ебі ще й досі була у всіх на вустах і багато аристократок таємно мріяли про двох красунчиків, які будуть сходити з розуму по ній.

- А чому?

Розпорядник загадково посміхнувся, але чи не захотів, чи просто не встиг нічого сказати... З’явилися принци.