Розділ 7.2

Ледве я розслабилася і налаштувалася на більш менш спокійний сніданок як розпорядник оголосив:

- Його Високість кронпринц Олівер Лукас Волтон та його високість принц Теодор Джеймс Волтон.

"Чому вони прийшли разом, адже це відбір принца Олівера?"

Я окинула оком інших дівчат і зрозуміла, що подібні запитання зараз звучали і в їхніх головах. І хоч ніхто нічого не оголошував офіційно, подібна ситуація виглядала так, наче зараз був не один... а аж два принци на вибір. Я бачила як очі декого загорілися лукавим сяйвом. Якщо це правда, то можливість просто унікальна... Шанси отримати місце у палаці виросли вдвічі... Але й для мене це означало, що я більше не можу легковажно ставитися до відбору...

Але як одночасно сподобатися принцу Теодору і разом з тим відвадити принца Олівера? Це ще варто було обдумати, адже тут не було простої відповіді.

Обидва принци зайшли до зали одночасно, хоча за етикетом Теодор мав би йти трохи позаду...

Хай там як, кожен з них виглядав неперевершено. І хоч принц Олівер мав дещо вільніший образ, це споглядалося у скуйовдженому волоссі... та легкій неакуратності в дрібничках, та він все одно справляв приємне враження. Он як всі дівчата на нього витріщалися... принаймні половина точно. А інші половина витріщалася на принца Теодора, який на відміну від брата виглядав неперевершено... така собі строга холодність. Не було жодної дрібнички до якої можна було причепитися.

- Доброго ранку... леді, - звабливо всміхнувся кронпринц і зайняв своє місце. А за столом стало гаряче... принаймні про це говорили червоні щоки дівчат.

- І вам доброго ранку, - гордо відповіла Ізабелла за всіх, хто зараз втратив дар мови. Напевно вона була єдина, хто не піддався на його чари та втримав безпристрасний вираз обличчя. Ну гаразд, була ще я... але я не могла відірвати погляд від Теодора, тому мене можна було не рахувати. Ізабелла ж стійко витримала присутність обох принців не повівши і бровою. В цю мить у мене навіть закралася думка, що саме такою має бути королева... хоч відверто дівчина мені не подобалася.

- Всім доброго ранку, - Теодор теж привітався, але від його вітання дещо повіяло холодом в залі.

Кілька хвилин після привітання можна було чути лише стук ножів та виделок об тарілки. Більшість дівчат помітно нервували й боялися перервати тишу, хоч подібне і не було заборонено етикетом. Та кронпринц не був би кронпринцом як би не взяв ситуацію в свої руки.

- Сподіваюся, всі добре влаштувалися?

- Так, - хором відповіли ми.

Олівер, здається, був задоволений нашою дружною відповіддю. Його усмішка стала ширшою, але я помітила, як він краєм ока все одно дивиться в мій бік. Від його погляду відчула, як різні емоції накривають мене... від роздратування до зніяковіння, а все через його дурнувату витівку вчора...

Варто мені було згадати про нашу нічну зустріч як я одразу пригадала ще одну особу яку бачила вчора. Кинула насторожений погляд на принца Теодора і раптом зустрілася з ним поглядом.

"Він на мене дивився?"

Наш зоровий контакт тривав кілька секунд, і він, ніби нічого, не сталося... відвернувся. Та цей погляд... він був таким дивним... ніколи подібного не бачила. Це були не ревнощі, хоча звідки їм взятися, ми й знайомі з ним зовсім трохи. Та що там, я з принцом Олівером і то більше спілкувалася... набагато. І це було не засудження за вчорашні витівки брата...

"Що ж це був за погляд?"

А поки я загубилася у своїх думках,  якось пропустила момент, коли Еліана почала жалітися на таємничого зловмисника.

Вона знову грала свою улюблену роль жертви. Здається після її виступу до тієї брошурки додадуть ще кілька заборон.

- Уночі хтось вдерся до мене на балкон! Я точно бачила тінь! Він... він хотів мене вбити! Вкрасти! Або... - вона багатозначно замовкла, роззираючись, чи всі достатньо вражені.

- Збентежити вас, - підказав Олівер із серйозним виглядом, але тон був настільки драматично співчутливим, що стримати посмішку було неможливо. Він театрально притиснув руку до серця. - Як жахливо! І що ж сталося далі? - Саме в цей момент я зрозуміла, що він таки переплутав балкони, і що Еліана й справді бачила принца Олівера, чи принаймні його тінь. А ще я зрозуміла, що все це добре спланована вистава Еліани. Напевно всю ніч витратила аби це придумати. Але грала вона непогано, деякі дівчата повірили. А от леді Ізабелла, її найближча подруга, виглядала радше роздратовано.

"Не подобається, що Еліана перетягла увагу на себе?"

Хай там як, а спектакль продовжувався, і я вже не була певна хто в ньому грає головну роль, леді Еліана... чи принц.

- Я... я покликала служницю! — гордо заявила Еліана, наче зробила якийсь подвиг,  - Але, на жаль, вона вирішила, що це просто моя уява. Щось розповідала про скло і про замки на дверях. Взагалі не зрозуміла до чого це, коли моєму життю загрожує така серйозна небезпека!

- Служниці такі неуважні, — задумливо погодився Олівер, вдаючи, що розмірковує над чимось важливим, хоча сам ледве стримувався аби не закотити очі... або що й гірше. - А ви певні, що це був зловмисник? Можливо, щось інше?

- Звичайно, зловмисник! - обурилася Еліана. - І я впевнена, що його треба знайти й покарати! Моя честь... і моє життя під загрозою!