Розділ 6.1

Коли опинилася в спальні зітхнула з полегшенням. Нарешті можна було розслабитися. І я б, якщо чесно, одразу підготувалася б до сну та пішла спати, але Еліана окупувала ванну і поки що не збиралася з неї виходити. Тому я вирішила провести вільний час за книгою. Мене це заняття завжди розслабляло. Але сталося те, чого я зовсім не очікувала... дехто вирішив навідатися до мене в гості.

Спочатку я почула за вікном якийсь шурхіт і ледве звернула на нього увагу. Але, коли я почула знову вже не тільки шурхіт, але ще й чоловічий голос, то насторожилася. Ситуація здалася дивною, тому я одразу вскочила і начепила на себе халат, а потім підійшла до балконних дверей.

За вікном було темно... лише де-не-де виднілися ліхтарі, що освітлювали паркові доріжки. І на якусь мить мені навіть здалося, що я все придумала у своїй голові, але раптом між поруччя на моєму балконі з'явилася чоловіча рука. В той момент моє серце ледь не вистрибнуло з грудей.

Ніч... темрява... і чоловіча рука... Бррр...

Та я постаралася швидко взяти себе в руки. Сховалася за шторою з вазою в руках. Якщо це зловмисник, то я була готова. Та коли я побачила не тільки руки, а й інші частини тіла, зокрема голову, то зрозуміла, що цього візитера бити не варто, можуть бути серйозні проблеми, а от розповісти йому все що я про нього думала - ще й як варто, не просто варто, а критично необхідно.

Я поставила вазу на місце і різко відкрила балконні двері, як раз в той момент коли принц Олівер саме хотів перекинути ногу через поручень, щоб опинитися на моєму балконі. От тільки побачити мене так раптово він явно не очікував, а тому ледь не зірвався. Не знаю як я встигла, але я схопила його за шкірку і притягнула назад до поруччя.

- Якого біса ти тут робиш?! - Сьогодні я вирішила освоїти майстерність кричати пошепки. От тільки принцу було все одно. Він не мав жодного наміру відповідати на моє запитання.

- Виявляється, ти можеш не тільки викати мені та обзивати його високістю, - Він шалено посміхнувся. Посмішка була така радісна ніби він яйце дракона знайшов. Та я його радості не поділяти. А його посмішка мене відверто дратувала. Ну як можна бути таким недалеким.

- Так! Вмію, - оскільки я все ще тримала принца за комір, аби він не звалився, то я дозволила собі злегка його труснути, аби привести до тями. - І хочу запитати...

- Питай... - ну геть кіт, що об'ївся сметани... один в один... хіба не муркоче.

- В тебе мізки хоч трохи є?

- Що? - Здається моє питання вибило принца Олівера з колії. Принаймні ідіотська посмішка зникла з його обличчя. Схоже з ним ще ніхто так не розмовляв. Що ж буду перша.

- Я кажу, що треба хоч іноді мізки включати перш ніж щось робити, - майже по складах сказала йому наголошуючи кожне слово, ніби це могло допомогти донести до нього такі прості речі.

- Та що ти заводишся... я ж просто...

- Так, ти просто заліз у вікно до незаміжньої дівчини наче злодій... ти просто міг налякати цю дівчину до півсмерті... ти просто міг її скомпрометувати, чим заплямував би не тільки її репутацію, а й репутацію всієї її сім'ї... ти просто не думав своєю головою... Ось і все.

Можливо мені здалося, тому, що було трохи темно аби роздивитися увесь калейдоскоп емоцій на обличчі принца, але він ніби зніяковів. Кілька секунд він стояв і дивився на мене впритул не кажучи жодного слова, а потім тихо промовив.

- Вибач... справді дурна ідея.

"О, небеса, невже в нього є хоч кілька крапель розуму! Ура!"

- Так... дурна. Тому тобі краще якомога швидше йти.

- Добре... тільки ще одне...

- Що? - Скептично подивилася на нього.

Він нахилився до мене і швидко поцілував в губи. Лише короткий доторк... але все одно, який же нахаба.

- Ти здурів!

Та він вже почав спускатися, і тому отримати заслужений ляпас не встиг.

- Добраніч... Каміло.

- Більше ніколи так не роби, - сказала я замість добраніч.

- Не буду... у нас з тобою все одно буде достатньо часу аби пізнати одне одного, - він знову задивився на мене на якусь секунду і знову ледве не впав.

- І не вбийся. Труп принца під моїм вікном погано для моєї репутації.

- Колючка, - беззлобно сказав він.

Ми всі були на другому поверсі, тому вже за хвилину принц опинився на землі. Він знову поглянув на верх, помахав мені рукою і зник з виду.

- І за що мені таке щастя? - Тихо запитала себе. Звісно відповіді не було. Сподівалася лише, що більше таких дурниць він не творитиме. Хоча від нього всього можна було очікувати. Добре, що хоча б він балкони не переплутав. Хоча я б подивилася як він від Еліани відбивається.

Вже збиралася повернутися в спальню, як чомусь вирішила ще раз поглянути на нічний королівський парк... він був прекрасний у світлі тьмяних ліхтарів та повного місяця...

Аж  раптом моє серце похоло... Зовсім недалеко під ліхтарем хтось стояв... Він стояв і дивився на мене...

Він все бачив?

Хто це?