Розділ 5.2

Я доволі швидко привела себе до ладу, звісно, не без допомоги Емілії. Але оскільки вона була одна на нас двох із Еліаною, то дівчина змогла до мене дістатися майже впритул до призначеного для вечері часу. І хоч там не планувалося нікого з королівської родини, та запізнитися на першу офіційну вечерю точно не варто. На щастя, більшу частину макіяжу я зробила самостійно. У мене була тільки проблема із зачіскою: ніколи нормально не вміла робити складні варіанти, тільки найпростіші - і то не надто акуратно. Оскільки часу було обмаль, я заплела косу, а Емілія підправила її, щоб вона виглядала охайно.

Коли я зайшла до обідньої зали, всі дівчата вже зайняли свої місця, і саме так я знову опинилася в центрі уваги. І хоч я не запізнилася, але леді чекали саме на мене, аби розпочати вечерю.

- Усім доброго вечора, сподіваюся, я не запізнилася? - Вирішила проявити ввічливість, а отримала, як завжди.

- Дивлячись, що вважати запізненням, - сказала дівчина, ім'я якої я не знала. Вона була висока, приваблива, з розкішною копною чорного, як ніч, волосся.

- Перепрошую? - Знала, пожалкую, що запитала, але не стрималася.

- Гарним тоном вважається приходити завчасно, а не хвилина в хвилину, - зверхньо сказала вона.

- Та ви що? - Вдавати по істині дитяче здивування я опанувала вже дуже давно і завжди користувалася цим прийомом при нагоді. - Як добре, що ви мені сказали, - і всміхнулася, як дурне дівчисько.

Звісно, на це їй не було, що відповісти. Вона могла лише розгублено дивитися на мене. А що? І не заперечила, і не образилася, а все одно неприємно. Просто ідеально.

- Ну ж бо, не варто надто зосереджувати на цьому увагу, леді Кларисо, все ж таки леді Каміла... не запізнилася, - вирішила вставити своє вагоме слово та сама леді Ізабелла. - Це наш перший вечір разом, а часу попереду ще багато. Думаю, нам варто трохи ближче познайомитися, - дівчина говорила так, ніби саме вона була хазяйкою сьогоднішнього вечора, а може, й більше. - Прошу, леді Каміло, займіть своє місце, ми вже всі дещо зголодніли.

Так, леді Ізабелла вміла вправно ставити на місце всіх, що вона зараз і продемонструвала. Чи було мені образливо? Не сказала б. Я вже давно перестала реагувати на її випади. І навіть, можливо, могла б відповісти їй щось у відповідь, але розсудила, що краще мені зайняти своє місце і тихенько добути останок вечора.

На її слова я лише широко всміхнулася і слухняно виконала вказівку. А от леді Кларисі сильно не сподобалося ставлення леді Ізабелли.

- Леді Ізабелло, а відколи ви стали хазяйкою вечора? - поцікавилася Клариса, злегка нахиливши голову, її голос прозвучав солодко, але з легким натяком на іронію.

- Не розумію, про що ви, - абсолютно беземоційно відповіла Ізабелла.

- Ну як же… Так гарно всіма керуєте, - додала Клариса з сарказмом.

- Я лише не хочу, аби наш милий вечір перетворився на балаган… тільки й усього, - ці слова явно були сказані, аби присоромити Кларису.

- Звісно, без вас цього ніяк не уникнути, - слабенько відповіла леді Клариса.

Вони перекинулися поглядами, і між ними ніби проскочила іскра… іскра жагучої ненависті, не менше. Спостерігати за ними було цікаво - і не тільки мені.

Але леді Клариса дещо прорахувалася. Вона була приїжджа й ледве знала когось із присутніх, у той час, як у леді Ізабелли була серйозна група підтримки. Причому це була не лише леді Еліана - у залі було ще кілька дівчат, які завжди були раді слідувати за графинею. І вони, звісно, теж вирішили висловити свою думку на захист своєї лідерки.

- Не бачу нічого поганого в тому, щоб хтось, хто справді вміє це робити, допоміг повести цей вечір на гідному рівні, — висловилася леді Селестина, піднявши брову з легким натяком на докір.

- Так, леді Ізабелла знає, що робить, - підтримала Еліана, хоч і не надто впевнено.

Інші або закивали, погоджуючись, або зберігали нейтральний вираз обличчя. Можливо, вони й були не згодні, але вступати в конфлікт із графинею точно не збиралися.

Таким чином, у першому раунді перемогла Ізабелла, а леді Клариса залишилася ні з чим. Вона лише на мить зімкнула губи й опустила погляд на свій келих.

Я ж  була зосереджена на більш важливій справі, ніж словесні баталії, - на їжі. Вечеря виглядала настільки апетитною, що я майже фізично відчула, як напруга відступає перед ароматами свіжоспеченого хліба, запеченого м’яса та овочів. На моє щастя, більше ніхто особисто до мене не звертався, та і я не спішила брати участь в обговоренні погоди чи моди. Просто вирішила насолодитися їжею, раз з компанією не пощастило. А коли прийшов час прощатися, була на сьомому небі від щастя. Мені дуже кортіло закінчити сьогоднішній день.

Виходила майже остання з зали, як раптом мене окликнула леді Ізабелла.

- Леді Каміло... здається ви щось забули, - мило сказала вона вказуючи на моє місце за столом.

- Дякую.

"Забула? Що я могла забути? В руках я нічого не брала з собою..." Це все виглядало якось підозріло, але я все одно повернулася на місце аби перевірити... Та нічого там не побачила.

- Здається ви щось переплутали, я нічого не забула, - повернулася до Ізабелли, яка на цей момент залишилася одна.

- Ні... забула. Ти забула, що тобі не місце тут. - Відповіла вона тоном, від якого мороз пробіг шкірою. - Сподіваюся ти пригадаєш де воно, - зверхньо глянула на мене і не чекаючи відповідь пішла геть.