Розділ 4.2

Тут були всі: королівська родина в повному складі, купа слуг та розпорядників і звісно дванадцять інших кандидаток в наречені. Їхні сукні майоріли всіма кольорами веселки. Здавалося ніби я потрапила до квітника, настільки всі були гарні. Що там матінка говорила про мою красу? Шкода, що вона цього не бачила... Всі красуні як одна. І хоч моя сукня теж була гарна, от тільки під накидкою її навряд можна було розгледіти. І як їм не холодно? От тільки не по погоді вдягнені вони, а білою вороною почувала себе я.

Не сказати, щоб на мене сильно звернули увагу, коли я приєдналася до всіх... розпорядник саме зачитував щось про важливість відбору і всі уважно його слухали... аж поки мене не помітив кронпринц. В цей момент все пішло шкереберть. 

Наші очі зустрілися на якусь секунду і я побачила як в них ніби спалахнув вогник лукавства, а на обличчі замість стандартної ввічливої посмішки розцвіла зовсім інша - хитра та нахабна. І в ту мить коли розпорядник зупинився, прозвучали його слова.

- А ось і остання претендентка на моє серце, - зробив паузу привертаючи увагу всіх навкруги, і змушуючи інших озиратися довкола, - леді Каміла Рільє.

Тепер всі погляди зійшлися на мені...

"От би зараз провалитися на місці..."

Опустила очі, криво всміхнулася, наче це могло якось допомогти.

От за що він так зі мною? Тепер мені ж не вижити в цьому серпентарії.

Всі б напевно так і дивилися на мене, але мене врятував сам король. Не знаю спеціально чи ні, але зараз я була йому щиро вдячна, що він відволік увагу усіх на себе.

- Ми раді всіх вітати на відборі наречених. - Розпочав Король.

- Відбір це важлива подія в житті кожної монаршої особи, - продовжила королева.

- Від цього залежить майбутнє країни, а отже майбутнє кожного з присутніх.

- Тому, юні леді, ми хочемо закликати вас зробити все можливо аби показати справжніх себе, ваші слабкі та сильні сторони.

- А також просимо вас бути розсудливими та поводитися гідно... Бути гідними ваших сімей і вашої країни.

Вступ був помпезний та урочистий. На цьому королівська сім'я відкланялася. А я спостерігаючи за ними знову помітила насмішливий погляд кронпринца, який буквально змушував мене зараз ричати від роздратування, а от погляд принца Теодора мені не вдалося вловити. І взагалі він весь цей час, поки відбувалося привітання наречених виглядав абсолютно незацікавлено. Здавалося, що він взагалі ніби десь не тут своїми думками.

Як тільки за ними зачинилися двері до нас вийшов один з розпорядників. Ним був чоловік уже в літах, але він все ще виглядав міцним та бадьорим.

- Моє ім'я Гаролльд Грін, і я головний розпорядник відбору наречених. Дорогі учасниці відбору, ми не хочемо затримувати вас на вулиці довго, - точно натякав на їхній одяг принаймні про це говорив його виразний погляд. - Тому в першу чергу проведемо вас до ваших кімнат, а всі деталі по відбору ви дізнаєтеся згодом. - Здавалося ніби він закінчив, але це була лише коротка пауза, аби в самому кінці поділитися з нами не надто приємною новиною. - Жити ви будете по двох.

На кілька секунд запанувала тиша.

- Що? Ви справді вважаєте, що благородні леді повинні жити по двох в одних покоях? А королівська родина знає? - Цю дівчину, що задала це безглузде запитання я знала. Її звали маркіза Еліана де Лафер. Вона завжди трималася біля графині Ізабелли Лейвіц. Ця парочка була нерозлучна на всіх столичних вечорах. А завдяки Ізабеллі вона була ще й найбільш відома. Ізабелла мала бездоганну репутацію та не менш бездоганну вроду. Та й розумом на відміну від своєї подруги вона не була обділена. Чомусь мені здавалося, що єдини причина, чому Ізабелла взагалі тримала Еліану біля себе, це аби на її фоні виглядати краще. Хоча хто знає, може між ними й справді щира дружба.

- Так, - спокійно відповів розпорядник, але його очі виражали у весь спектр емоцій. І ця його проста відповідь поставила її на місце краще ніж будь-які пояснення.

Більше подібних запитань не звучало. Всі зрозуміли, що їм доведеться підкоритися хай там що.

- Ходімо за мною.

Поки ми йшли, на мене все ще косо поглядали інші дівчата. Декого я знала, декого добре знала, а когось бачила вперше. Але від усіх них я зараз відчувала певне відчуження і навіть неприязнь. Варто було подякувати за це принцу Оліверу... 

"Щоб йому гикалося весь день..."

- Та оскільки учасниць відбору тринадцять хтось буде жити в окремій кімнаті.

Очі загорілися в багатьох дівчат. Ще б пак. Всі ми звикли мати власні покої, а тут доведеться їх з кимось ділити, ніякої приватності. Принаймні одній з нас пощастить.

- І так... леді Ізабелла буде ділити покої з леді Жозефіною. Ваша під номером один. Леді Феліція житиме з леді Алісою... так розпорядник зачитував  імена поки майже в самому кінці не назвав моє. Я дуже сподівалася, що отримаю власні покої, але мені не пощастило... і могло не пощастити ще більше тому, що вибір з ким я буду жити стояв між леді Кларисою, невідомою для мене дочкою герцога північних земель, і... леді Еліаною.