Розділ 4

- Доню... ти вже така доросла, - мама не могла стримати сльози. Але це був неодноразовий випадок, а швидше регулярний, через будь-яку дрібницю, тому я не надто близько брала до серця її плач.

- Мамо... не треба, я всього на два місяці їду.

- Я знаю... але я навіть у вихідний не зможу тебе побачити.

- Нічого. Я буду вам писати. Два місяці пролетять навіть і не помітиш.

- Не плач, люба. Не плач, - так, батько був не майстром втішання, але я бачила як він досі любив і піклувався про маму. Хотіла б і я мати такі стосунки після стількох років спільного життя.

- Ну так... Але ж ти потім заміж вийдеш! І зовсім поїдеш з дому! - Сплеснула вона руками й ще дужче залилася сльозами.

- Може й не вийду. Хто його знає...

Здається, ніби за секунди її сльози висохли і вона поглянула на мене поглядом повним суворості.

- Як це не вийдеш?

- Але ж... всяке може бути...- потисла я плечима.

- Нічого не знаю. Моя дочка красуня! Та принц з першого погляду в тебе закохається.

Ледве вдалося зберегти нейтральний вираз обличчя.

"Якби ти тільки знала наскільки влучними були твої слова. Але я тобі про це нізащо не розповім. А то точно доведеться вийти за принца Олівера."

- Мамо... я звісно розумниця і красуня, але ж я не одна така.

- Але...

- І серцю не накажеш...

Лице матінки нахмурилося, але вона більше не сперечалася зі мною. Хоч, скоріше за все, все одно залишилися при своїй думці. Звісно, для матері її дочка завжди найкраща.

- Мені вже час вирушати...

- Так, вже час її відпустити. А ми приїдемо під кінець відбору і обов'язково підтримаємо її в день оголошення імені нареченої принца, - підтримав мене батько.

- Пам'ятай, ми любимо тебе хай там що, - на цьому ми і розпрощалися. Я сіла в екіпаж та вирушила на зустріч долі. Так, я не хотіла цього відбору, але зараз сидячи в кареті і споглядаючи будинки, дерева, люди, що мелькали повз, чомусь було таке відчуття наче я їду прямо на зустріч своїй долі.

За традицією, королівська родина повинна була зустрічати всіх наречених у день прибуття. По суті, із самого ранку, як тільки відчинялися ворота палацу, королівська пара разом з принцом, звісно, повинні були вже чекати на наречених... а ж поки не приїде остання. І так само за традицією, наречені намагалися прибути якомога раніше, аби королівській родині не довелося довго чекати. Таким чином і одні, і другі проявляли свою повагу.

Якщо чесно, я цього всього не знала, оскільки не надто цікавилася відбором в цілому, і думала приїхати десь по обіді. Добре, що матінка вчасно мене попередила про таку важливу традицію. Я звісно не хотіла перемагати у відборі, але й проявити неповагу до королівської родини точно не входило в мої плани.

От тільки прощання з матінкою трохи затягнулося і тепер я не була впевнена, що приїду вчасно. Але кілька хвилин це не така вже й велика проблема, правда? Навряд всі інші прибудуть хвилина в хвилину до відкриття воріт.

І як же я помилилася...

Екіпаж зупинився, і я спокійно вибралася з нього. Біля воріт було кілька слуг. Один з них уточнив моє ім'я, а інший взявся за валізу.

- Це остання, - тихо сказав чоловік, - але я почула, і вже в той момент зрозуміла, що це не до добра. Та все ж сподівалася, що нічого страшного в цьому не має. Приїхала пізніше на якихось п'ять хвилин. Дрібниці.

- Я проведу вас леді, а вашу валізу доставлять у вашу кімнату.

- Дякую.

Дорога до входу зайняла ще якісь три хвилини і я нарешті приєдналася до решти наречених.

Тут були всі: королівська родина в повному складі, купа слуг та розпорядників і звісно дванадцять інших кандидаток в наречені. Їхні сукні майоріли всіма кольорами веселки. Здавалося ніби я потрапила до квітника, настільки всі були гарні. Що там матінка говорила про мою красу? Шкода, що вона цього не бачила... Всі красуні як одна. І хоч моя сукня теж була гарна, от тільки під накидкою її навряд можна було розгледіти. І як їм не холодно? От тільки не по погоді вдягнені вони, а білою вороною почувала себе я.

Не сказати, щоб на мене сильно звернули увагу, коли я приєдналася до всіх... розпорядник саме зачитував щось про важливість відбору і всі уважно його слухали... аж поки мене не помітив кронпринц. В цей момент все пішло шкереберть. 

Наші очі зустрілися на якусь секунду і я побачила як в них ніби спалахнув вогник лукавства, а на обличчі замість стандартної ввічливої посмішки розцвіла зовсім інша - хитра та нахабна. І в ту мить коли розпорядник зупинився, прозвучали його слова.

- А ось і остання претендентка на моє серце, - зробив паузу привертаючи увагу всіх навкруги, і змушуючи інших озиратися довкола, - леді Каміла Рільє.

Тепер всі погляди зійшлися на мені...

"От би зараз провалитися на місці..."

Опустила очі, криво всміхнулася, наче це могло якось допомогти.

От за що він так зі мною? Тепер мені ж не вижити в цьому серпентарії.

Всі б напевно так і дивилися на мене, але мене врятував сам король. Не знаю спеціально чи ні, але зараз я була йому щиро вдячна, що він відволік увагу усіх на себе.