Розділ 3.1

Кілька тижнів після дня народження пройшли у відносному спокої. Я насолоджувалася відпочинком... і готувалася до відбору наречених... морально готувалася.

На відміну від мене, батьки були дуже раді, що мене туди взагалі запросили. Ми звичайно належали до аристократів, але статус нашої родини був доволі низький при дворі, тим більше майже все своє життя ми провели в провінції в нашому помісті, і лише кілька років тому ми переїхали в столицю, більшою мірою через те, що батьки хотіли дати мені хорошу освіту.

І окрім хорошої освіти, мої любі мама й тато бажали для мене перш за все хорошого чоловіка. Тому запрошення на відбір виявилося для них несподіваним, але дуже приємним сюрпризом. Ще б пак... можливість вийти заміж за самого принца. А якщо й ні, то чим не шанс показати себе у всій красі.

Коли прийшло запрошення на моє ім'я, батьки мало що до небес не стрибали від радості... ну і як я могла їм сказати, що у мене нема жодного бажання йти на той відбір і знову спілкуватися з кронпринцом?

От так і вийшло, що єдина з ким я б могла поділитися цією ситуацією була Ебі. Я завжди могла покластися на неї. І плюсом було те, що їй не кортіло швидше видати мене заміж.

До неї в гості я й завітала через тиждень після сумнозвісного балу в честь дня народження принца.

- Ебі, я така рада тебе бачити, - і як завжди кинулася її обіймати.

- І я, - Ебі посміхнулася, та її посмішка здалася мені трохи вимученою.

- З тобою все гаразд? - Запитала я на шляху до вітальні.

- Так... так... Просто важкий тиждень. Дівчата в академії наче зговорилися не можуть перестати обговорювати майбутній відбір наречених... і звичайно те, що у принца виявляється є брат близнюк. А ще мене мучить ранкова нудота, тому я трохи виснажена.

- Аа? То нічого, що я прийшла? Може б тобі краще відпочити?

- Ні, ні. Ні в якому разі. Я вже так давно не проводила час з тобою.

- Таааак..., - Ебі й справді була зайнята. І я її розуміла. І сім'я і робота... Часу стало значно менше. 

На моє щастя у мене було набагато більше вільного часу. Благо, мої батьки мене любили понад усе й майже ні в чому не відмовляли. І на відміну від Ебі, у мене ніколи не було великого бажання працювати. Принаймні не зараз. Тому я насолоджувалася юністю і шукала себе, поки мої батьки шукали куди ж краще мене прилаштувати. Їм пощастило з відбором, а от мені... не дуже.

- Тим більше, ти мені обіцяла розповісти одну вельми цікаву історію, - і хитро всміхнулася. А я лише зітхнула. Не хотілося мені це згадувати, але що ж поробиш... обіцяла.

- Це може затягнутися, - попередила її.

- Нічого. У нас весь вечір по переду.

Ми сіли за накритий для чаювання стіл у вітальні, звідки відкривався чарівний вид на місто, і я почала свою історію.

- Познайомилися ми з принцом на відпочинку. Майже в самому його кінці.

- І як саме?

- Дай подумати... Особисто, ми познайомилися на танцювальному вечорі, але я бачила його за кілька днів до того на пляжі. І вже тоді він мені не сподобався.

- Не сподобався? - На обличчі Ебі читалося здивування. І я її розуміла. Зазвичай я не робила поспішних висновків, і завжди давала шанс проявити себе.

- Давай я все розповім як було.

І розповіла. Як сиділа на пляжі, як читала книжку, як помітила шумну компанію із молодих хлопців, що поводилися галасливо. Пояснила, що така поведінка мені одразу не надто сподобалася, адже тут в основному відпочивали сім'ї з дітьми, а ці хлопці поводилися так, наче більше нікого на цьому пляжі не було. Хоча я відмітила, що вони були симпатичні, особливо той, що виявився принцом. Та звісно, причина по якій принц мені не сподобався була не тільки в цьому. Діти грали м'ячем, і випадково попали тим м'ячем йому по потилиці. І те як він відреагував - було просто огидно. Повний злості вираз обличчя. Очі, що палають гнівом і розлючені викрики в бік батьків "Треба дивитися за своїми дітьми..."

- Оце тааак... Тепер я тебе розумію.

- Ага. Чесно, в той момент хотілося підійти і заїхати йому чимось важким. Сам поводив себе як та мала дитина, хоча навіть гірше, і так поставився до дітей. Фу, навіть як згадаю, стає бридко.

- Я звісно його погано знаю, але можливо це разовий випадок?

- Тільки не кажи, що ти його захищаєш? - Подивилася на неї поглядом повним скепсису й обурення.

- Та не те щоб... Але хто його знає...

- Я знаю. Бо потім, уже під час особистого знайомства, він повівся аж ніяк не краще.

І я продовжила свою розповідь про мою не надто вдалу відпустку...

Наступна зустріч відбулася за кілька днів ввечері на танцях в честь місцевого свята. Вечір проходив добре, я веселилася і танцювала, коли з'явився він. Він був шикарно вдягнений, з ідеальною зачіскою, озброєний чарівною посмішкою та шаленим блиском в очах. Одним словом - бабій, підвид - звичайний. Зазвичай мені було байдуже бабій чи ні, якщо справа стосувалася кількох танців і невинного флірту, але його я пам'ятала, і відверто не хотіла мати з ним нічого спільного.