Пролог

Вітаю вас на сторінках моєї нової книги. Сподіваюся, вам сподобається. Приємного читання!

Бал на честь двадцять п'ятого дня народження принца. Подія не року, а десятиліття. І я, та хто просто обожнює урочистості й свята, зробила все можливе аби сюди не потрапити. 

На жаль, матінка вже давно вивчила всі мої фокуси, й не повірила мені. Довелося йти... А тепер я просто ховалася в закутку зали, аби нестерпний принц навіть і не думав до мене підійти. От тільки в якийсь момент мій погляд впав на молодого чоловіка, і більше я не змогла його відвести. Високий, статний, з довгим волоссям... і чимось таки невідомим в погляді. Хотілося дивитися й дивитися на нього...

Саме тому голос моєї найкращої та єдиної подруги, тепер вже герцогині Ебігейл Бріттон, мене відверто налякав.

- Каміло, привіт.

- А? Оо... Ти мене налякала! - Ледь інфаркт не схопила. О це я не на жарт захопилася спогляданням незнайомця. Давно у мене такого захоплення ніхто не викликав.

- Налякала? На чому ти така зосереджена? - Ебі подивилася туди куди я дивилася секунду назад, але здається не зрозуміла, що саме привабило мою увагу.

- Здається... я закохалася..., - мрійливо промовила тягучим голосом.

- Закохалася? І в кого на цей раз? - Очевидно, подруга скептично поставилася до моєї чергової закоханості. 

Але я нічого не могла з собою зробити. Кожен раз коли мені здавалося, що це кохання на все життя, коли здавалося, що ось в мої руки потрапив справжній діамант, виявлялося, що якщо роздивитися його ближче... це зовсім не дорогоцінний камінь, а так... лише його імітація. І мій інтерес й почуття одразу згасали. І хоч мені не надто подобалася ця риса в собі, і я відверто трохи боялася, що так ніколи й не знайду справжнє кохання, та принаймні я була рада, що ніколи не втрачала голову... і дурниць не наробила.

- Не знаю... Вперше його бачу при дворі...

- Це вже цікаво...

- Дуже...

- І де ж він твій таємничий коханий?

- Стоїть на протилежному боці... біля стіни..., - Я знову поглянула на нього, й знову не змогла відвести погляд... такий він був привабливий.

- Принц?

"Ебігейл сказала принц?"

- Що? Де? - Я насторожилася й швидко оглянула залу намагаючись знайти з якого ж боку знаходиться потенційна загроза, і власне в який саме бік мені зараз втікати. Та Ебі мене заспокоїла.

- Та ні... ніде... А чому така реакція? - Вона вимогливо поглянула на мене.

"Невже в мене все на обличчі написано?"

- Яка? Все нормально. - Зробила абсолютно байдужий вираз обличчя, але здається це не дуже допомогло.

- І все ж таки? - З натиском запитала вона.

- Відбір наречених для принца, - понуро сказала я.

- Відмовитись не вийде?

- Ні... Він сам вписав моє ім'я, - варто було про це лише подумати як мене захоплювали найрізноманітніші емоції, від приреченості до нестримної злості.

- Принц особисто вписав твоє ім'я? - Ебі була дуже здивована.

- Ага...

- Ви особисто знайомі?

- Знайомі..., - Ще більш похмура відповіла я.

- Мені з тебе по слову витягувати? - Здається Ебі почала трохи дратуватися. І взагалі... вона останнім часом часто така. Та тут я й справді була винна. Коли повернулася з відпустки, у Ебі було стільки проблем, що я вирішила її не завантажувати своїми, тим паче, що на той момент вони здавалися незначними.

- Вибач... довга історія. Познайомилися на відпочинку, і тепер він від мене ніяк не відстане. Ось навіть і на відбір змусив йти.

- І ти приховувала? І не соромно?

- Соромно... соромно, я все тобі розповім обіцяю. В будь-якому випадку мені знадобиться твоя допомога, аби його відвадити.

- Ясно..., - і ми вдвох знову поглянули в бік мого нового потенційного кохання.

- А... я власне, що хотіла сказати... Цей твій таємничий коханий не може бути тим самим принцом? - Не зовсім зрозуміла...

- З чого ти це взяла?

- Надто він на нього схожий..., - Я ще раз подивилася на нього, а потім поглядом знайшла принца.

"Схожі?"

- Та ні... Не може бути... Принц там... Але тоді...

"Справді схожі... дуже... І як я одразу не помітила...?"

- Тоді можливо у принца теж є брат-близнюк...

- Що? Але ж ніхто нічого не оголошував... Хіба таке можливо? - Я була спантеличена й розгублена.

"Я закохалася в брата принца? Не може бути..."

- Здалека важко зрозуміти. Можливо підійдеш і привітаєшся?

- Ще чого? Леді першими не підходять! - І це правда. Я не збиралася таким займатися. І навіть якщо він сам не підійде перший, мені все одно.  В мене було правило: ніколи, ніколи не нав'язуватися тому, кому я не подобаюсь. Я по собі знала, що почуття змінюються, і найгірше, що можна зробити - це нав'язувати комусь свої.