Пролог

Дуже рада вітати вас на сторінках моєї книги. Обіцяю, що історія буде часом легкою та веселою, а часом серйозною та сумною — але вона обов'язково завершиться щасливо.  Герої в ній, як і люди в житті, не завжди такими якими здаються, на перший погляд. Сподіваюся, вам сподобається! Приємного читання!

P.S. І звісно не забуваєте підписуватися, коментувати, і ставити лайки. Це дуже важливо і для авторки і для її муза)

Я сиділа біля відкритого вікна, вдихаючи морозну свіжість ночі. Легкий вітерець ворушив завіси, і я дивилася в далечінь, де за темними обрисами дерев ховався обрій. Думки кружляли, плутаючись між минулим і майбутнім.

– Вже завтра... Завтра я вийду заміж. – Я прошепотіла ці слова ледь чутно, немов боялася, що якщо вимовлю їх голосніше, вони набудуть надто реальної сили. Ще зовсім недавно це здавалося далеким, майже неможливим.

Коли вперше переступила поріг палацу, не думала, що все складеться саме так. Сприймала все як гру. Один подобається, інший – ні. Просто... чи не так? А тепер я дивилася на розкішну весільну сукню, яка висіла на манекені, і не могла зрозуміти, як світ міг змінитися так швидко.

Ні, напевно, світ залишився таким, як і був: прекрасним і потворним водночас, сповненим як світлих, так і темних почуттів, вчинків, людей. Це я змінилася.

Поглянула у дзеркало... На мене звідти все ще дивилася приваблива дівчина двадцяти одного року. Її волосся залишилося таким самим  білявим, довгим, густим. Жодної зморшки на обличчі. Та й які зморшки у двадцять один? Але вона більше не нагадувала ту легковажну, безтурботну дівчину, якою вперше ступила до палацу. Тепер її погляд був зовсім інший. В ньому з'явився відтінок зрілості, гіркоти, досвіду.

"Чи зможу я колись повернути ту саму іскру, що так яскраво палала в моїх очах?" – промайнуло в голові. Я труснула головою, проганяючи непрохані думки. – "Я просто втомилася. Тільки й всього... Останні дні..., ні, місяці... Останні місяці були непрості."

Це й справді виявилося непросто. Я побачила, яким може бути цей світ. Як хтось, кому ти віриш усім серцем, може зрадити. Як хтось, кому ти зовсім не довіряєш, може здивувати. Я зрозуміла, що і я здатна на те, в що ніколи б не повірила раніше. Я все-таки змогла знищити того, хто кохав мене всім серцем.

Усі продовжують казати мені, що я не винна. Але я знала: без мене подібного не сталося б. І все ж я не жалкувала... майже. На серці залишилася легка туга, яка час від часу нагадувала про себе тихим болем. Я пообіцяла собі, що відпущу її завтра. Завтра, коли почнеться нова сторінка мого життя.

Вороття назад не буде. Я зробила свій вибір, зробила його не раз...

Завтра я виходила заміж за хороброго, надійного, вірного чоловіка. Ми пройшли через стільки труднощів... Ми стали по-справжньому близькими. Я щиро любила цього чоловіка,  а він шалено мене кохав... Ми справді заслужили своє "Щасливо разом". Заслужили...